ЩЕРБАНЬ А.Л. ДО КОНСТРУКЦІЇ ГОНЧАРНИХ КРУГІВ САЛТІВСЬКОЇ АРХЕОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ (ЗА МАТЕРІАЛАМИ ФОНДІВ МАЕСУ)
1 декабря 2007. Разместил: admin
ЩЕРБАНЬ А.Л. ДО КОНСТРУКЦІЇ ГОНЧАРНИХ КРУГІВ САЛТІВСЬКОЇ АРХЕОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ (ЗА МАТЕРІАЛАМИ ФОНДІВ МАЕСУ)
Исследовано отпечатки на днищах глиняных сосудов салтовской археологической культуры. Сделано вывод об использовании для их изготовления гончарных кругов.
The author has studied the imprints on the bottoms of the clay vessels of the Saltiv archaeological culture. He has made a conclusion on the usage of potter's wheels.
У Музеї археології та етнографії Слобідської України зберігається значна кількість археологічних знахідок, як масових так і унікальних. Більшість серед них – виготовлені з глини – до сьогодні малодосліджені або недосліджені. Зокрема – технологія їх виготовлення.
Працюючи у фондах музею, я звернув увагу на дві посудини салтівської археологічної культури з відбитками на денцях. Подібні відбитки Олександр Бобринський відносить до технічного походження і вважає достовірними ознаками використання гончарних кругів з нерухомими осями. На його думку, вони характеризують форму і розміри деталей таких пристроїв (1, с.37).
Перша з них – горщикоподібна – з Маяцького городища (№117/VI-64) (Мал.1). Діаметр дна – 15 cм . Сліди від гончарного круга виразні. Найперше – опуклість у формі чотирикутника з округлими кутами розмірами – 2,5х2,5х0,2 мм по центру дна (мал.2). Вона може позначати місце кріплення осі круга (веретена). Тобто вісь, що нерухомо закріплювалася в наскрізному отворі верхняка не пронизувала його повністю, а залишала впадину, яка і відбилася на денці. Подібне закріплення осі звичайне для гончарних кругів (мал.6,7) (1, с.38, рис.6:1-4). Є можливість, що таким чином закривався наскрізний отвір у верхняку гончарного круга. Це відомо за етнографічними матеріалами з Західної Білорусі (Мал.5:1-2) (4, S.57, rys.6:b, S.114, rys.5:g,h,i). Цікавими є продовгуваті, округлі в поперечному перетині, вдавлення, розміщені по краю дна двома окремими діаметрально протилежними групами. Одна складається з чотирьох вдавлень – двох глибоких і двох мілких. У іншій – два (глибоке і мілке). Більшість з них спрямовано до центру виробу. Починаються вони на боках посудини. Причому, на краю дна їх глибина найбільша. Зважаючи на параметри цих вдавлень, я вважаю, що вони характеризують намагання майстра відірвати прилиплий виріб від верхняка. Для цього він гладко вигладженою паличкою округлого перетину (на мою думку – гончарним інструментом) спочатку з одного а потім з іншого боку підковирнув посудину. Внаслідок цього її дно дещо викривилося.
Друга – глекоподібна – з поховання №139 Нетайлівського могильника (№60/ІI-91) (Мал.3). Сліди від круга – рівна поверхня діаметром 14,5 см, по краю якої – невисокий (висота близько 1мм) виступ (Мал.4). Тобто в цьому випадку отвір, в якому закріплювалася вісь був не наскрізним.
На обох денцях помічені сліди від підсипки. На першому помітні неозброєним оком впадини різного діаметру. На другому, частки підсипки дрібніші. Зважаючи на параметри відбитків, вважаю, що підсипали просіяний попіл (1, с.100, рис.31:1,2). На мою думку, бортик по краю дна на другій посудині утворився внаслідок особливостей закріплення посуду на крузі і способами обробки боків. Як описав цей процес О.Бобринський: «Під час примазування нижньої частини майбутньої посудини до площини круга чи підставки між шаром глини, яка примазується (часто для цього використовують глину з бокової придонної ділянки) і площиною дна утворюється зона з малим механічним зчіпленням. Коли виконується обробка бокової придонної ділянки, цю зону заповнюють частинки глини, що зміщуються в неї під тиском ножа» (1, с.39). Очевидно, під час відривання примазаної посудини від круга виникли сліди й на попередньо описаній посудині.
За спостереженням В.Флерова, серед лискованого посуду салтівської культури, виробів з «закраїною» (виступом покраю дна) – близько 2%. Переважно, це глекоподібний посуд, в поодиноких випадках – «кружки з зооморфною ручкою», «кубишка», горщик з ручкою. Більшість такого посуду датується ІХ-Х століттями.
Дослідник звернув увагу на наявність на денцях десяти посудин з різних пам’яток вдавлених чотирикутників, розмірами від 4х8 до 2,5х4 см. На 3 (33,3%) по кутах чотирикутника збереглися округлі вдавлення невеликого діаметру. У одному випадку таке вдавлення розташовувалося по центру чотирикутника. Дослідник вважає, що квадрати варто вважати відтисками осі обертової конструкції, штирки – клинцями (3, с.112, 115, рис.1-3).
На мою думку, ця версія не має під собою підстав. Адже така форма та розміри, як у даних відбитків не можуть бути у осі гончарного круга. Зважаючи на етнографічні матеріали з території Західної Білорусі, я вважаю, що ці відбитки утворилися від пластинки, якою прикривався наскрізний отвір у верхняку круга з нерухомою віссю, щоб вона не пошкоджувала дна виробу. Клинці ж використовувалися для прикріплення пластинки до круга (Мал.5:4,5) (4, S.58, rys.6:b, S.114, rys.31:10).
Цікавою є опуклість по центру відтиснутого чотирикутника на глекоподібній посудині з Дмитріївського могильника (3, с.113, рис.1:1). На мою думку, яку необхідно підтвердити трасологічними дослідженнями самого виробу, такий відбиток міг утворитися внаслідок продавлення пластинки віссю гончарного круга.
В. Флеров відзначив, що посуд з чотирикутними відтисками на дні вирізняється серед інших тим, що його виготовлено «досить недбало, він товстостінний, сама товщина стінок дуже нерівномірна, тулуб асиметричний, поверхня нерівна, м’ята, асиметричні й горла. Явних ознак обертання вони не несуть». Зважаючи на ці дані він зробив висновок, що під час виготовлення столового посуду ручний гончарний круг виконував роль поворотного столика, не мав інерційного моменту й рухався лише під час безпосереднього прикладання зусиль майстра. Оглянувши близько 700 цілих столових посудин і кілька тисяч їх фрагментів, він не помітив таких, які безсумнівно можна віднести до виготовлених на ножному гончарному крузі. Разом з тим не виключив, що він міг використовуватися під час виготовлення горщиків (2, с.112, 117).
Причина тому, що столового посуду з виразними слідами формування на гончарному крузі незначна кількість – його лискування, внаслідок якого такі сліди витираються. Незначну кількість відбитків деталей гончарних кругів на денцях я пояснюю тим, що за етнографічними джерелами найбільш доцільно використовувати гончарні круги з гладкою робочою поверхнею верхняка. Тому з аргументами В.Флерова, які він використав для роблення узагальнюючих висновків погодитися не можна.
Масове використання гончарних кругів на території Лівобережної України носіями салтівської археологічної культури не викликає сумнівів. Але невелика вибірка джерел, які я використав, не дозволяє мені зробити узагальнюючих висновків про їх типи. На мою думку, зараз необхідно детально вивчити технологію салтівського гончарства на масових матеріалах. Зокрема, тих, що зберігаються в Музеї археології та етнографії Слобідської України. Прецедент подібного дослідження для споріднених за часом існування і особливостями матеріальної культури мешканців Волзької Болгарії є – монографія Ірини Васильєвої (2).
1. Бобринский А.А. Гончарство Восточной Европы: Источники и методы изучения. – М.: Наука, 1978. – 272 с.
2. Васильева И.Н. Гончарство Волжской Болгарии в Х-ХІV вв. – Екатеринбург: УИФ «Наука», 1993. – 248 с.
3. Флеров В.С. О технологии изготовления салтово-маяцкой лощеной керамики // Археология восточноевропейской лесостепи. – Воронеж: издательство Воронежского государственного университета, 2000. – С.111-118.
4. Ноlubowicz W. Gancarstwo wieskie zachodnich terenow Bialorusi // Towaristwo Naukowe w Toruniu. Prace prehistoryczne. – Torun: Nakladem Towaristwa Naukowego w Toruniu, 1950. – №3/4. – 283 s.
Исследовано отпечатки на днищах глиняных сосудов салтовской археологической культуры. Сделано вывод об использовании для их изготовления гончарных кругов.
The author has studied the imprints on the bottoms of the clay vessels of the Saltiv archaeological culture. He has made a conclusion on the usage of potter's wheels.
У Музеї археології та етнографії Слобідської України зберігається значна кількість археологічних знахідок, як масових так і унікальних. Більшість серед них – виготовлені з глини – до сьогодні малодосліджені або недосліджені. Зокрема – технологія їх виготовлення.
Працюючи у фондах музею, я звернув увагу на дві посудини салтівської археологічної культури з відбитками на денцях. Подібні відбитки Олександр Бобринський відносить до технічного походження і вважає достовірними ознаками використання гончарних кругів з нерухомими осями. На його думку, вони характеризують форму і розміри деталей таких пристроїв (1, с.37).
Перша з них – горщикоподібна – з Маяцького городища (№117/VI-64) (Мал.1). Діаметр дна – 15 cм . Сліди від гончарного круга виразні. Найперше – опуклість у формі чотирикутника з округлими кутами розмірами – 2,5х2,5х0,2 мм по центру дна (мал.2). Вона може позначати місце кріплення осі круга (веретена). Тобто вісь, що нерухомо закріплювалася в наскрізному отворі верхняка не пронизувала його повністю, а залишала впадину, яка і відбилася на денці. Подібне закріплення осі звичайне для гончарних кругів (мал.6,7) (1, с.38, рис.6:1-4). Є можливість, що таким чином закривався наскрізний отвір у верхняку гончарного круга. Це відомо за етнографічними матеріалами з Західної Білорусі (Мал.5:1-2) (4, S.57, rys.6:b, S.114, rys.5:g,h,i). Цікавими є продовгуваті, округлі в поперечному перетині, вдавлення, розміщені по краю дна двома окремими діаметрально протилежними групами. Одна складається з чотирьох вдавлень – двох глибоких і двох мілких. У іншій – два (глибоке і мілке). Більшість з них спрямовано до центру виробу. Починаються вони на боках посудини. Причому, на краю дна їх глибина найбільша. Зважаючи на параметри цих вдавлень, я вважаю, що вони характеризують намагання майстра відірвати прилиплий виріб від верхняка. Для цього він гладко вигладженою паличкою округлого перетину (на мою думку – гончарним інструментом) спочатку з одного а потім з іншого боку підковирнув посудину. Внаслідок цього її дно дещо викривилося.
Друга – глекоподібна – з поховання №139 Нетайлівського могильника (№60/ІI-91) (Мал.3). Сліди від круга – рівна поверхня діаметром 14,5 см, по краю якої – невисокий (висота близько 1мм) виступ (Мал.4). Тобто в цьому випадку отвір, в якому закріплювалася вісь був не наскрізним.
На обох денцях помічені сліди від підсипки. На першому помітні неозброєним оком впадини різного діаметру. На другому, частки підсипки дрібніші. Зважаючи на параметри відбитків, вважаю, що підсипали просіяний попіл (1, с.100, рис.31:1,2). На мою думку, бортик по краю дна на другій посудині утворився внаслідок особливостей закріплення посуду на крузі і способами обробки боків. Як описав цей процес О.Бобринський: «Під час примазування нижньої частини майбутньої посудини до площини круга чи підставки між шаром глини, яка примазується (часто для цього використовують глину з бокової придонної ділянки) і площиною дна утворюється зона з малим механічним зчіпленням. Коли виконується обробка бокової придонної ділянки, цю зону заповнюють частинки глини, що зміщуються в неї під тиском ножа» (1, с.39). Очевидно, під час відривання примазаної посудини від круга виникли сліди й на попередньо описаній посудині.
За спостереженням В.Флерова, серед лискованого посуду салтівської культури, виробів з «закраїною» (виступом покраю дна) – близько 2%. Переважно, це глекоподібний посуд, в поодиноких випадках – «кружки з зооморфною ручкою», «кубишка», горщик з ручкою. Більшість такого посуду датується ІХ-Х століттями.
Дослідник звернув увагу на наявність на денцях десяти посудин з різних пам’яток вдавлених чотирикутників, розмірами від 4х8 до 2,5х4 см. На 3 (33,3%) по кутах чотирикутника збереглися округлі вдавлення невеликого діаметру. У одному випадку таке вдавлення розташовувалося по центру чотирикутника. Дослідник вважає, що квадрати варто вважати відтисками осі обертової конструкції, штирки – клинцями (3, с.112, 115, рис.1-3).
На мою думку, ця версія не має під собою підстав. Адже така форма та розміри, як у даних відбитків не можуть бути у осі гончарного круга. Зважаючи на етнографічні матеріали з території Західної Білорусі, я вважаю, що ці відбитки утворилися від пластинки, якою прикривався наскрізний отвір у верхняку круга з нерухомою віссю, щоб вона не пошкоджувала дна виробу. Клинці ж використовувалися для прикріплення пластинки до круга (Мал.5:4,5) (4, S.58, rys.6:b, S.114, rys.31:10).
Цікавою є опуклість по центру відтиснутого чотирикутника на глекоподібній посудині з Дмитріївського могильника (3, с.113, рис.1:1). На мою думку, яку необхідно підтвердити трасологічними дослідженнями самого виробу, такий відбиток міг утворитися внаслідок продавлення пластинки віссю гончарного круга.
В. Флеров відзначив, що посуд з чотирикутними відтисками на дні вирізняється серед інших тим, що його виготовлено «досить недбало, він товстостінний, сама товщина стінок дуже нерівномірна, тулуб асиметричний, поверхня нерівна, м’ята, асиметричні й горла. Явних ознак обертання вони не несуть». Зважаючи на ці дані він зробив висновок, що під час виготовлення столового посуду ручний гончарний круг виконував роль поворотного столика, не мав інерційного моменту й рухався лише під час безпосереднього прикладання зусиль майстра. Оглянувши близько 700 цілих столових посудин і кілька тисяч їх фрагментів, він не помітив таких, які безсумнівно можна віднести до виготовлених на ножному гончарному крузі. Разом з тим не виключив, що він міг використовуватися під час виготовлення горщиків (2, с.112, 117).
Причина тому, що столового посуду з виразними слідами формування на гончарному крузі незначна кількість – його лискування, внаслідок якого такі сліди витираються. Незначну кількість відбитків деталей гончарних кругів на денцях я пояснюю тим, що за етнографічними джерелами найбільш доцільно використовувати гончарні круги з гладкою робочою поверхнею верхняка. Тому з аргументами В.Флерова, які він використав для роблення узагальнюючих висновків погодитися не можна.
Масове використання гончарних кругів на території Лівобережної України носіями салтівської археологічної культури не викликає сумнівів. Але невелика вибірка джерел, які я використав, не дозволяє мені зробити узагальнюючих висновків про їх типи. На мою думку, зараз необхідно детально вивчити технологію салтівського гончарства на масових матеріалах. Зокрема, тих, що зберігаються в Музеї археології та етнографії Слобідської України. Прецедент подібного дослідження для споріднених за часом існування і особливостями матеріальної культури мешканців Волзької Болгарії є – монографія Ірини Васильєвої (2).
1. Бобринский А.А. Гончарство Восточной Европы: Источники и методы изучения. – М.: Наука, 1978. – 272 с.
2. Васильева И.Н. Гончарство Волжской Болгарии в Х-ХІV вв. – Екатеринбург: УИФ «Наука», 1993. – 248 с.
3. Флеров В.С. О технологии изготовления салтово-маяцкой лощеной керамики // Археология восточноевропейской лесостепи. – Воронеж: издательство Воронежского государственного университета, 2000. – С.111-118.
4. Ноlubowicz W. Gancarstwo wieskie zachodnich terenow Bialorusi // Towaristwo Naukowe w Toruniu. Prace prehistoryczne. – Torun: Nakladem Towaristwa Naukowego w Toruniu, 1950. – №3/4. – 283 s.