CКИРДА В.В. МУЗЕЙ АРХЕОЛОГІЇ ТА ЕТНОГРАФІЇ СЛОБІДСЬКОЇ УКРАЇНИ ХНУ ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА: ІСТОРІЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Поштовхом до початку археологічних досліджень та створення колекції старожитностей в Харківському університеті став університетський статут 1804 р. Відповідно до цього документу на університети було покладено справу завідування та керування усіма існуючими в регіоні учбовими закладами. При університеті існував особливий училищний комітет, який складався з професорів, обраних радою. З їх числа призначалися так звані візитатори для огляду гімназій та училищ. Їм надавалися особливі інструкції згідно з якими вони зобов’язувалися подавати докладні звіти про результати ревізій. Основу цих звітів складали свідоцтва про стан учбових закладів, учбової справи тощо. Але деякі візитатори не обмежувалися такими рамками: вони надавали характеристику відвідуваних ними місць та опікувалися придбанням для університету нумізматичних та археологічних речей.
У 1807 р. перший ректор Харківського університету, проф. І.С. Рижський та проф. І.Т. Тимковський були відряджені для ревізії училищ (перший – до Новоросійського краю, а другий – до Воронежу). Дев’ятий пункт інструкції, якого вони мали керуватися, мав такий зміст: „Как места Харьковского округа, по которым проезжать вам следует, содержат в себе многие исторические памятники, как то: камни в фигурах, камни с надписями, надписи на зданиях, развалины, монеты, медали и иные древние изделия, то, пользуясь случаем, открывать и находить их и собирать о них сведения; можете достойнейшие из удобопереносимых приторговать, или по усмотрению и покупать для кабинета сего университета, для чего отпускается 300 рублей”.
Проф. І.Т. Тимковський привіз до університету речі, які пожертвували воронезькі колекціонери (залізну сокиру з срібними насічками та колекцію монет, яка складалася зі 120 іноземних та російських монет).
З особливою відповідальністю до виконання пункту 9 інструкції поставився проф. І.С. Ризький. Він не лише купував колекції, але й сам безпосередньо займався їх пошуком. Ним була доставлена до університету колекція, зібрана на всесвітньо відомому Ольвійському городищі, яка складалася з цілих керамічних виробів, їх фрагментів, мідяних та срібних монет та інших цікавих речей.
Всі ці речі були передані до кабінету старожитностей та нумізматичного кабінету Харківського університету і започаткували створення колекції майбутнього археологічного музею при університеті.
У 1835 р. зазначені кабінети склали Музей витончених мистецтв та старожитностей. Колекція продовжила поповнюватися завдяки пожертвуванням та нечисленними археологічними дослідженнями. Як відомо, свого часу до університету потрапила величезна нумізматична колекція князів Радзівілів.
Піднесення археологічної науки в Харківському університеті пов’язано з ім’ям видатного науковця та громадського діяча – проф. Д.І. Багалія. Завдяки цьому – зростає і археологічна колекція Музею витончених мистецтв та старожитностей. Найголовнішою заслугою Д.І. Багалія стало створення археологічної наукової школи при Харківському університеті, до складу якої війшли: О.М. Покровський, В.Є. Данилевич, О.С. Федоровський та інші.
Археологічна колекція музею особливо зростає під час підготовки ХП Археологічного з’їзду, який проходив у Харкові в 1902 р. Це була перша наукова конференція в нашому місті. Завдяки проведенню напередодні цього наукового форуму масштабних археологічних розкопок, в яких брали участь не лише харківські вчені, а й провідні науковці Києва, Москви та інших міст держави, було відкрито чотири археологічні культури (ямна, катакомбна, зрубна та салтівська) та зібрано величезну кількість артефактів. Ці матеріали, а також приватні колекції, які були передані в цей час університету стали основою виставки, присвяченої ХП Археологічному з’їзду. Виставка користувалася великою популярністю у харків’ян та гостей міста. За два тижні, що вона працювала, її відвідали понад 30 тис. чоловік. Після цього – всі матеріали виставки перейшли до фондів Музею витончених мистецтв та старожитностей Харківського університету, що дало змогу створити при ньому окремий археологічний відділ.
В 1920 р. після реорганізацїї університету археологічна колекція стала окремим музеєм, який отримав статус міського. З цього часу та протягом більше десяти років Харківським археологічним музеєм керував видатний український археолог О.С. Федоровський. Співробітники музею, серед яких можна відзначити О.О. Потапова, М.К. Фукс, І.М. Луцкевича, проводили значні археологічні розкопки та розвідки на Харківщині та прилеглій до неї території. Отримані в цей час матеріали стали основою для написання циклу наукових праць та послугували для створення потужної експозиції. До речі, музей надавав і науково-методичну допомогу іншим музеям, в яких зберігалися значні археологічні колекції: наприклад, Ізюмському краєзнавчому музею під керівництвом М.В. Сібільова. До речі, в цей час у музеї працювала і видатна художниця Зінаїда Серебрякова. За твердженнями фахівців музейної справи того часу, Харківський археологічний музей був кращим серед музеїв подібного профілю не лише в Україні.
Нажаль, в роки Другої світової війни колекція музею, який з поверненням до Харкова університету перейшов знову під його юрисдикцію, - зазнала значних втрат. Але майже одразу після закінчення війни археологи університету (С.А. Семенов-Зусер, К.Е. Гриневич та Б.А. Шрамко) почали проводити маштабні археологічні розкопки. З того часу і до наших днів працівники університету щорічно проводять п’ять-шість археологічних експедицій, матеріали яких переходять до фондів університетського музею.
У 1998 р., згідно наказу ректора, при Харківському університеті на базі існуючої коллекції старожитностей був створений Музей археології та етнографії Слобідської України (МАЭСУ).
Колекція МАЕСУ в даний час складає більш 15 000 одиниць зберігання основного фонду. Серед наявних матеріалів: кераміка та артефакти з кольорового металу, вироби із заліза та текстиль, ювелірні вироби та камінь. У фондах музею – найбільші в країні збірки пам’яток скіфської та салтівськой культур. Зазначимо, що жоден в Україні вузівський музей не має таких унікальних фондів!
Колекції МАЕСУ значно розширилися завдяки невтомній праці археологів університету, серед яких треба особливо відзначити заслуженого діяча науки, почесного громадянина міста Харків проф. Б.А. Шрамка, заслуженого діяча науки проф. В.І. Кадєєва, заслуженого діяча науки проф. В.К. Міхеєва.
В наші дні співробітники МАЕСУ працюють в чотирьох археологічних експедиціях на теренах України.
Матеріали фондів та наукового архіву МАЕСУ стали основою для написання 3 докторських, 16 кандидатських дисертацій, величезної кількості курсових та дипломних робіт, а також публікацій різного рівня. Лише співробітниками музею, що працюють на сьогодні, видано близько 200 наукових, науково-методичних та науково-популярних праць в виданнях України та зарубіжжя.
При музеї на початку 70-х рр. ХХ ст. була створена перша в СРСР Лабораторія спектрального аналізу археологічного металу, що допомагала дослідникам всієї країни. Продовженням цього напрямку є сьогоднішня музейна Лабораторія експериментальної археології та природничих методів дослідження археологічного матеріалу, роботи якої в галузі дослідження археологічного текстилю добре відомі колегам України та світу. Іншим актуальним напрямком є всебічне вивчення давньої етнічної історії України.
З 1998 р. МАЕСУ проводить широку виставкову діяльність: щорічно проводяться виставки результатів польового сезону, присвячені діяльності видатних харківських археологів. Проте найбільшими проектами Музею за декілька останніх сім років стали виставки:
• «Скарби салтовськой культури. 100 років дослідження» (2002 р.) – яка стала спільним проектом з «АВЭКом»,
• виставка, приурочена до «Днів грецької культури в Харкові» (2003 р.) – спільно з Харківським міським грецьким товариством «Геліос».
Особливо треба зазначити, що високий науковий та музейно-методичний рівень МАЕСУ дозволив йому стали учасником і важливих міжнародних проектів. Наприклад, спільного українського-голадського проекту, що проходить під патронатом К. Ющенко: “МАТРА: музеї України. Час змін”.
Музей є власником одного з перших музейних сайтів України, що робить його піонером в цій іноваційній галузі (створений в 2002 р, модернізований в 2007 р.).
Головне завдання, яке на сьогодні стоїть перед МАЕСУ, - це створення нової постійно діючої експозиції, яка дозволить харків’янам та гостям міста повною мірою представити ті неперевершені історичні багатства, які зберігаються в нашій університетській колекції.

Музей археології та етнографії Слобідської України започатковує нову рейтингову акцію: присудження звання почесних співробітників Музею археології та етнографії Слобідської України Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, що покликане зміцнити авторитет МАЕСУ; сприяти залученню до діяльності МАЕСУ високопрофесійних фахівців; підтримувати зв’язки між спеціалістами різних поколінь; заохочувати діяльність найбільш авторитетних та активних науковців в роботі МАЕСУ.
Сьогодні такі дипломи вручаються:
Професору В.І. Кадєєву,
Професору В.К. Міхєєву,
Доценту Б.П. Зайцеву.

Ознайомитися з «ПОЛОЖЕННЯМ ПРО ПОЧЕСНИХ СПІВРОБІТНИКІВ МУЗЕЮ АРХЕОЛОГІЇ ТА ЕТНОГРАФІЇ СЛОБІДСЬКОЇ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА.»

Користоуючись нагодою, хочу висловити слова великої подяки меценатам, що допомогли МАЕСУ в підготовці до святкування 200-річчя коллекцій музею:
Сасу Ігорю Олександровичу та ТОВ «Логос-Промсервіс»,
Шрамко Ірині Борисівні та ДП ОАСУ «Слобідська археологічна служба»,
Дмітрієву Валерію Олександровичу.

Мультимедійне доповнення докладу.

КОВРИЖНЫХ А.С. КЛАД ДЖУЧИДСКИХ ДИРХЕМОВ ИЗ ХУТОРА КИРСАНОВО, ХРАНЯЩИЙСЯ В ФОНДАХ МАЭСУ ХНУ ИМ. В.Н. КАРАЗИНА*.

об авторе

В апреле 1962 года в газете «Харківський університет» была опубликована заметка заведующего археологическим музеем Б.П.Зайцева под названием «Кирсанівський скарб». В ней сообщалось следующие: «На лівому піщаному березі р. Уди, недалеко від села Лизогубівка Харківського сільського району, розташований хутір Кирсаново. У жовтні минулого року жителька цього хутора Марія Федорівна Веденьєва, риючи яму для господарчих потреб, наткнулася на клад стародавніх монет. Монети були знайдені на глибині 70см. Вони лежали купкою прямо в піску. Ніяких слідів посуду або обгортки не було. Скарб складався з 180 срібних джучидських дирхемів, що належали різним правителям. На деяких монетах указано рік чеканки. Встановили, що частина монет належала ханові Мухаммеду Булаху (1369-1385гг.). Веденьєва М.Ф передала скарб археологічному музеєві, де продовжується його дослідження».


Младший научный сотрудник Музея истории ХНУ имени В.Н. Каразина, аспирант кафедры историографии, источниковедения и археологии исторического факультета А.С. Коврижных проводит нумизматическую выставку: «Центры монетной чеканки и денежное обращение на территории Украины», посвященную 200-летию собрания монет и медалей при Харьковском университете (23 апреля 2004 г.).

С тех пор и по настоящее время т. н. «Кирсановский клад» хранится в фондах Музея археологии и этнографии Слободской Украины, принадлежащего Харьковскому Национальному университету им. В.Н. Каразина. Данный музей является прямым наследником Музея изящных исскуств и древностей и нумизматического кабинета - учебно–вспомогательных учреждений Харьковского императорского университета. С течением времени часть дирхемов из этого клада была утрачена или, возможно, смешана с коллекцией джучидских монет нумизматического собрания данного учреждения.
При проведении инвентаризации нумизматического собрания музея данный клад был подвергнут научному исследованию и описанию нумизматом А. А. Романовым. В ходе работы он выяснил, что в кладе представлены дирхемы ханов Джанибека (1340 – 1357 гг.), Мухаммеда-Буляка (правильные годы правления которого 1370 – 1380 гг.) и Тохтамыша (1380 – 1395 гг.). На момент составления описи, в кладе насчитывалось 177 монет.
Дирхемов Джанибека 3 экземпляра. Данные монеты были отчеканены в г. Сарай ал-Джедид. Из них 1-й экземпляр датирован 743 г.х. (1342/1343 гг.), 2-й- 746 г.х. (1345/1346 гг.), 3-й - 747 г.х. (1346/1347 гг.).
Дирхемов Мухаммеда-Буляка 170 экземпляров. Эти монеты были отчеканены в ставке хана ал-Орде. Из них 33 дирхема датированы 772г.х.(1370/1371 гг.), 136 -773 г.х.(1371/1372 гг.) и 1 экземпляр без даты.
Дирхем Тохтамыша в 1-ом экземпляре. Данная монета была отчеканена в г. Сарай ал – Джедид в 786 г. х. (1384/1385 гг.).
Еще 3 дирхема исследователь определить не смог.


Орда Мамая, хан Мухаммед-Буляк (1370 – 1380 гг.). Медь. Пул. Чекан Орды, не датирована. Из коллекции А.С. Коврижных.

Как мы уже говорили, нельзя исключать возможность попадания в данный клад дирхемов из коллекции джучидских монет нумизматического собрания музея. Это предположение, можно сделать на основании того, что дирхемы Джанибека по времени не соответствуют основе клада - монетам Мухаммеда-Буляка, находящимся в подавляющем большинстве. Кроме того, патина некоторых дирхемов времен Джанибека имеет другой цвет.
Монета Тохтамыша вполне вписывается в состав данного клада.
Мухаммед-Буляк был ставленником темника Мамая - ханом т.н. «Мамаевой орды». Это монголо-татарское государство вело борьбу с другим монголо-татарским государством - Золотой ордой, ханом которой в тот период был Тохтамыш. Самая поздняя из определенных монет как раз относится ко времени Тохтамыша. На основании приведенных данных, мы приходим к выводу, что клад из хутора Кирсаново был зарыт в землю после 1384/1385 гг., видимо в период правления этого хана.
Можно предположить, что средневековый обыватель спрятал свои сбережения с целью воспользоваться ими в более спокойные времена. Но по неизвестным нам причинам не смог получить их обратно: он мог погибнуть или забыть место сокрытия сокровища. Однако земля действительно надежно сохранила доверенный ей клад и теперь он служит ценным историческим источником для изучения той эпохи.


Орда Мамая, хан Мухаммед-Буляк (1370 – 1380 гг.). Серебро. Дирхем. Чекан Орды, 773 г.х. (1371/1372 гг.). Из нумизматической коллекции МАЭСУ.

В настоящее время исследователями А.С. Коврижных, Т.Н. Крупой и А.А. Романовым проводится работа по научной атрибуции и подготовке к публикации полного каталога джучидских монет, хранящихся в фондах МАЭСУ.

*Дополненные тезисы доклада, прочитанного на 24й краеведческой конференции молодых ученых, посвященной 70-летию Студенческого научного общества ХНУ им. В.Н. Каразина, проходившей в Харьковском национальном университете 15 декабря 2006 года.

Коврижных Александр Сергеевич

Аспирант кафедры историографии, источниковедения и археологии исторического факультета Харьковского национального университета имени В.Н. Каразина

ЩЕРБАНЬ А.Л. ДО КОНСТРУКЦІЇ ГОНЧАРНИХ КРУГІВ САЛТІВСЬКОЇ АРХЕОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ (ЗА МАТЕРІАЛАМИ ФОНДІВ МАЕСУ)

Исследовано отпечатки на днищах глиняных сосудов салтовской археологической культуры. Сделано вывод об использовании для их изготовления гончарных кругов.

The author has studied the imprints on the bottoms of the clay vessels of the Saltiv archaeological culture. He has made a conclusion on the usage of potter's wheels.

У Музеї археології та етнографії Слобідської України зберігається значна кількість археологічних знахідок, як масових так і унікальних. Більшість серед них – виготовлені з глини – до сьогодні малодосліджені або недосліджені. Зокрема – технологія їх виготовлення.
Працюючи у фондах музею, я звернув увагу на дві посудини салтівської археологічної культури з відбитками на денцях. Подібні відбитки Олександр Бобринський відносить до технічного походження і вважає достовірними ознаками використання гончарних кругів з нерухомими осями. На його думку, вони характеризують форму і розміри деталей таких пристроїв (1, с.37).



Перша з них – горщикоподібна – з Маяцького городища (№117/VI-64) (Мал.1). Діаметр дна – 15 cм . Сліди від гончарного круга виразні. Найперше – опуклість у формі чотирикутника з округлими кутами розмірами – 2,5х2,5х0,2 мм по центру дна (мал.2). Вона може позначати місце кріплення осі круга (веретена). Тобто вісь, що нерухомо закріплювалася в наскрізному отворі верхняка не пронизувала його повністю, а залишала впадину, яка і відбилася на денці. Подібне закріплення осі звичайне для гончарних кругів (мал.6,7) (1, с.38, рис.6:1-4). Є можливість, що таким чином закривався наскрізний отвір у верхняку гончарного круга. Це відомо за етнографічними матеріалами з Західної Білорусі (Мал.5:1-2) (4, S.57, rys.6:b, S.114, rys.5:g,h,i). Цікавими є продовгуваті, округлі в поперечному перетині, вдавлення, розміщені по краю дна двома окремими діаметрально протилежними групами. Одна складається з чотирьох вдавлень – двох глибоких і двох мілких. У іншій – два (глибоке і мілке). Більшість з них спрямовано до центру виробу. Починаються вони на боках посудини. Причому, на краю дна їх глибина найбільша. Зважаючи на параметри цих вдавлень, я вважаю, що вони характеризують намагання майстра відірвати прилиплий виріб від верхняка. Для цього він гладко вигладженою паличкою округлого перетину (на мою думку – гончарним інструментом) спочатку з одного а потім з іншого боку підковирнув посудину. Внаслідок цього її дно дещо викривилося.



Друга – глекоподібна – з поховання №139 Нетайлівського могильника (№60/ІI-91) (Мал.3). Сліди від круга – рівна поверхня діаметром 14,5 см, по краю якої – невисокий (висота близько 1мм) виступ (Мал.4). Тобто в цьому випадку отвір, в якому закріплювалася вісь був не наскрізним.
На обох денцях помічені сліди від підсипки. На першому помітні неозброєним оком впадини різного діаметру. На другому, частки підсипки дрібніші. Зважаючи на параметри відбитків, вважаю, що підсипали просіяний попіл (1, с.100, рис.31:1,2). На мою думку, бортик по краю дна на другій посудині утворився внаслідок особливостей закріплення посуду на крузі і способами обробки боків. Як описав цей процес О.Бобринський: «Під час примазування нижньої частини майбутньої посудини до площини круга чи підставки між шаром глини, яка примазується (часто для цього використовують глину з бокової придонної ділянки) і площиною дна утворюється зона з малим механічним зчіпленням. Коли виконується обробка бокової придонної ділянки, цю зону заповнюють частинки глини, що зміщуються в неї під тиском ножа» (1, с.39). Очевидно, під час відривання примазаної посудини від круга виникли сліди й на попередньо описаній посудині.



За спостереженням В.Флерова, серед лискованого посуду салтівської культури, виробів з «закраїною» (виступом покраю дна) – близько 2%. Переважно, це глекоподібний посуд, в поодиноких випадках – «кружки з зооморфною ручкою», «кубишка», горщик з ручкою. Більшість такого посуду датується ІХ-Х століттями.
Дослідник звернув увагу на наявність на денцях десяти посудин з різних пам’яток вдавлених чотирикутників, розмірами від 4х8 до 2,5х4 см. На 3 (33,3%) по кутах чотирикутника збереглися округлі вдавлення невеликого діаметру. У одному випадку таке вдавлення розташовувалося по центру чотирикутника. Дослідник вважає, що квадрати варто вважати відтисками осі обертової конструкції, штирки – клинцями (3, с.112, 115, рис.1-3).
На мою думку, ця версія не має під собою підстав. Адже така форма та розміри, як у даних відбитків не можуть бути у осі гончарного круга. Зважаючи на етнографічні матеріали з території Західної Білорусі, я вважаю, що ці відбитки утворилися від пластинки, якою прикривався наскрізний отвір у верхняку круга з нерухомою віссю, щоб вона не пошкоджувала дна виробу. Клинці ж використовувалися для прикріплення пластинки до круга (Мал.5:4,5) (4, S.58, rys.6:b, S.114, rys.31:10).



Цікавою є опуклість по центру відтиснутого чотирикутника на глекоподібній посудині з Дмитріївського могильника (3, с.113, рис.1:1). На мою думку, яку необхідно підтвердити трасологічними дослідженнями самого виробу, такий відбиток міг утворитися внаслідок продавлення пластинки віссю гончарного круга.
В. Флеров відзначив, що посуд з чотирикутними відтисками на дні вирізняється серед інших тим, що його виготовлено «досить недбало, він товстостінний, сама товщина стінок дуже нерівномірна, тулуб асиметричний, поверхня нерівна, м’ята, асиметричні й горла. Явних ознак обертання вони не несуть». Зважаючи на ці дані він зробив висновок, що під час виготовлення столового посуду ручний гончарний круг виконував роль поворотного столика, не мав інерційного моменту й рухався лише під час безпосереднього прикладання зусиль майстра. Оглянувши близько 700 цілих столових посудин і кілька тисяч їх фрагментів, він не помітив таких, які безсумнівно можна віднести до виготовлених на ножному гончарному крузі. Разом з тим не виключив, що він міг використовуватися під час виготовлення горщиків (2, с.112, 117).



Причина тому, що столового посуду з виразними слідами формування на гончарному крузі незначна кількість – його лискування, внаслідок якого такі сліди витираються. Незначну кількість відбитків деталей гончарних кругів на денцях я пояснюю тим, що за етнографічними джерелами найбільш доцільно використовувати гончарні круги з гладкою робочою поверхнею верхняка. Тому з аргументами В.Флерова, які він використав для роблення узагальнюючих висновків погодитися не можна.



Масове використання гончарних кругів на території Лівобережної України носіями салтівської археологічної культури не викликає сумнівів. Але невелика вибірка джерел, які я використав, не дозволяє мені зробити узагальнюючих висновків про їх типи. На мою думку, зараз необхідно детально вивчити технологію салтівського гончарства на масових матеріалах. Зокрема, тих, що зберігаються в Музеї археології та етнографії Слобідської України. Прецедент подібного дослідження для споріднених за часом існування і особливостями матеріальної культури мешканців Волзької Болгарії є – монографія Ірини Васильєвої (2).



1. Бобринский А.А. Гончарство Восточной Европы: Источники и методы изучения. – М.: Наука, 1978. – 272 с.
2. Васильева И.Н. Гончарство Волжской Болгарии в Х-ХІV вв. – Екатеринбург: УИФ «Наука», 1993. – 248 с.
3. Флеров В.С. О технологии изготовления салтово-маяцкой лощеной керамики // Археология восточноевропейской лесостепи. – Воронеж: издательство Воронежского государственного университета, 2000. – С.111-118.
4. Ноlubowicz W. Gancarstwo wieskie zachodnich terenow Bialorusi // Towaristwo Naukowe w Toruniu. Prace prehistoryczne. – Torun: Nakladem Towaristwa Naukowego w Toruniu, 1950. – №3/4. – 283 s.

КРЫГАНОВ А.В. НАПРАВЛЕНИЕ НАИЛУЧШЕГО РАЗВИТИЯ АРХЕОЛОГИЧЕСКОГО МУЗЕЯ ИСТОРИЧЕСКОГО ФАКУЛЬТЕТА ХНУ

об авторе

Государственные исторические музеи являются либо научно-просветительскими, либо исследовательскими, либо учебными. Те, которые находятся в ведомстве областной или районной госадминистрации, занимаются просвещением и наукой, музеи при научных организациях – специальными исследованиями, при вузах – обучением и наукой. Это уже давно делается в археологическом музее Харьковского государственного (теперь под названием «национального») университета. И хотя не со всех археологических раскопок, которые проводят обычно студенты под руководством преподавателей, привозят обнаруженные вещи в указанный археологический музей, он уже заполнен в основном ящиками с различным материалом. Поэтому для наиболее удобного и верного использования в учебных и научных задачах хранящихся в данном музее разнообразных археологических находок и отчетов об археологических раскопках и разведках, вся эта информация должна быть сделана более глубокой, широкой и доступной.
Наибольшее количество археологических находок в рассматриваемом археологическом музее представлено погребальным инвентарем, обнаруженным при раскопках различных захоронений или некрополей от эпохи бронзы до развитого средневековья. Хранится он комплексами – всеми вещами, найденными при вскрытии погребений. Всё это рассмотреть легко и просто, но довольно тяжело и трудно в том обычном случае, когда нужно внимательно осмотреть их определенные вещи (то ли сосуды, то ли какие-то украшения, то ли какое-то оружие, то ли определенные орудия труда, и т.д.), хранящиеся не отдельно, а в кучах. Когда автор в течении длительного времени серьёзно занимался своей кандидатской диссертацией по вооружению и конскому снаряжению раннесредневековых кочевников юга Восточной Европы, он специально посетил многие музеи с археологическими находками указанной территории. И только в двух, наиболее крупных из них – в Московском государственном историческом музее (ГИМ), и тогда в Ленинградском (сейчас – Санкт-Петербургском) государственном Эрмитаже (ГЭ), громадное количество погребального инвентаря хранилось не комплексами, а его различными видами всегда по однокультурной или одноэтничной принадлежности: в частности, мечами, палашами, саблями, боевыми топорами, наконечниками стрел, копий, удилами, стременами и т.д. Такая методика хранения погребального инвентаря очень облегчила работу тем ученым, которые исследовали какие-либо виды археологических находок. Поэтому то же самое нужно сделать и в рассматриваемом археологическом музее.
Абсолютно все находки, имеющиеся там (результаты археологических раскопок могил, некрополей, стоянок, поселений, городищ, итоги археологических разведок, каких-то случайных находок, и т.д.) крайне желательно перечислить и опубликовать чисто информационно. При этом обнаруженные в захоронениях и кладные комплексы не показывать в одном рисунке, а все вещи из однокультурных погребений, могильников, кладов должны быть представлены отдельными видами. Такие публикации удобны для ведения научных работ. Это можно наблюдать по всем историко-археологическим публикациям и отечества, и всего мира. А информацию о погребальном инвентаре каждой могилы выдавать в специальных таблицах по всем раскопанным некрополям или отдельным могилам.
В публикациях все археологические вещи из рассматриваемого музея должны быть показаны обычно не по каким-либо фотографиям, а прежде всего профессионально сделанным рисункам. По отечественным и всем мировым историко-археологическим публикациям прекрасно видно, что даже на отлично сделанных фотографиях любые археологические вещи видны в целом и обычно лишь с одной стороны. А все они должны быть видны наиполнейшим образом, с двух или трех сторон; иногда в некотором месте рисунка имеется и разрез для демонстрации внутренней части, и т.д. В частности, еще в 1992 г. ученые Санкт-Петербургского Эрмитажа сообщили автору о крайней необходимости давать в любую публикацию вместе с текстом не фотографии, а в два раза большие рисунки раннесредневековых (вторая половина VII – Х вв.) арабских монет – т.н. «драхмов» и «дирхемов». В дальнейшем стало видно, что это касается любых монет всего мира. Это гораздо труднее, чем фотографировать, зато оно наиболее удобно с научной точки зрения. Интересные, своеобразные и хорошо сохранившиеся археологические вещи (монеты, большие многоцветные бусы, какие-либо украшения, прежде всего серебряный поясной набор, сосуды, привлекательное вооружение, и т.п.) в предлагаемой публикации лучше всего показывать в двойном виде: в хороших фотографиях и в наилучших рисунках.
Все имеющиеся в музее отчеты об археологических раскопках или разведках включить в компьютерную информацию. И в специально созданном при этом содержании после автора (ов) и названия каждого отчета обязательно указать датировку и культурную принадлежность, а также раскопанную площадь отмеченного (ых) там археологического (их) памятника (ов).
Одновременно необходимо установить информационную связь с теми различными археологическими музеями прежде всего восточноевропейской части СНГ, где имеются археологические находки тех же памятников и тех же археологических культур (или их филиалов), какие есть в рассматриваемом музее исторического факультета ХНУ.
В целом по предложенной тут разнолинейной обработке рассматриваемой проблемы, как обычно в подобной ситуации, и по распланировании любой другой задачи, может возникнуть какая-либо дискуссия. Об этом нужно поговорить на собраниях работников рассматриваемого музея. И это наилучшим образом поможет быстрее, глубже и конкретней реализовать данную проблему.

Крыганов Андрей Васильевич

Кандидат исторических наук, г. Сумы

ІВАНЧЕНКО Н.В. МАРКЕТИНГ ТА РЕКЛАМНО-ІНФОРМАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ МУЗЕЇВ

про автора

Сьогодні туризм є однією з найдинамічніших галузей світової економіки.
Невід’ємною складовою туристичного бізнесу є не лише організація перевезення, розміщення, харчування туристів, але й включення в програму туру знайомства з природою та історією, архітектурними пам’ятками, національними особливостями регіону, міста чи села.
Туристична інфраструктура кожного регіону представлена сукупністю закладів, діяльність та роль яких спрямована на задоволення потреб туристів та населення. Як складова соціальної індустрії, інфраструктура туристичного характеру (куди включені і музеї) має свою специфіку. Зупинимося на питанні про роль і місце музеїв в інфраструктурі туризму.
Відомо, що музеї опрацьовують, зберігають, експонують і пропагують пам’ятки та речі матеріальної культури того чи іншого народу, певного регіону, населеного пункту. І тому, незалежно від профілю чи правового статусу, кожен музей може і повинен стати одним з ключових елементів у формуванні культурного середовища. Зміни економічних умов та життєвих орієнтирів значно вплинули на основи музейної діяльності. Тож сьогодні ми вже можемо говорити про такі поняття як менеджмент та маркетинг у музейництві.
Ще донедавна така постановка питання викликала скепсис, адже відомо, що маркетинг існує там, де є комерційна діяльність організації та наявність інших операто¬рів ринку, які утворюють конкуренцію. Тому необхідно чітко визначити що є об’єктом маркетингової діяльності музеїв, тобто, що у даному випадку є «продуктом», за який відвідувач платить гроші.
Отже, музейний продукт — це комплекс основних та додаткових музейних послуг, тобто все те, що можна запропонувати відвідувачам музею:
До основних музейних послуг належать збір, вивчення, збереження та експонування пам’яток та включення їх до системи «експозиція - екскурсовод - екскурсія - відвідувач».
Додаткові музейні послуги: інші послуги, які надаються для задоволення попиту відвідувачів та потребують додаткових зусиль музею.
Музейний продукт повинен відрізнятися своєю унікальністю та індивідуальністю, формуватися стандартними та атракційними експозиціями. До останніх можна віднести, скажімо, такі: експозиція рухома, анімована, інтерактивна.
Для зацікавлення відвідувачів пропонуємо застосувати такі форми експонування, коли:
•до експонатів можна доторкнутися (дверцята шаф та шухляд можна відчинити та зазирнути усередину, ін.);
- експонати змішані або не підписані;
- експозиція супроводжується звуками (якщо виставка природнича, то, скажімо, співом птахів).
Це потрібно для того, щоб привернути увагу, примусити задуматися, проаналізувати, побачити і зрозуміти як загальну тему експозиції, так і окремі деталі.
В контексті додаткових музейних послуг слід визначити, що і як отримує турист (відвідувач), знайомлячись з музеєм? В першу чергу це — знання, естетичне задоволення, врешті, можливість відпочити. Отже, йдеться про нематеріальні послуги, які надає музей і за які турист (відвідувач) платить гроші. Тобто, поєднання понять «відпочинок плюс пізнання та враження» якнайповніше передає сучасні тенденції розвитку музеїв.
Повернемося до розуміння маркетинігу в діяльності музейних закладів.

Що таке маркетинг?
Маркетинг для звичайної людини — це перш за все реклама і продаж, для менеджера будь-якого підприємства чи організації це цілий комплекс маркетинювих зусиль, так званий «маркетинг мікс». До складових «маркетингу мікс» ми відносимо всі дії, які починаються із створенням продукту, цінової політики, умінням донести інформацію про нього, зацікавити споживачів своїм продуктом та вдало його продати.
Схематично це виглядатиме так:
- продукт (послуга);
- ціноутворення та цінова політика;
- дистрибуція та розповсюдження;
- просування.

Ефективна реалізація вищеназваних послуг неможлива без дотримання загальноприйнятих правил сучасного життя, а саме: сьогодні характерною рисою цивілізованого суспільства є прагнення до комфорту (у побуті, на роботі, у транспорті, на вулиці, в місцях відпочинку). Ця теза стосується і діяльності музеїв.
Відвідувач, потрапивши до музею, хоче отримувати запропоновані посуги у відповідних комфортних умовах, які повинні забезпечувати ефективну реалізацію основної мети музейної діяльності - домогтися за активної участі музейної найповнішого сприйняття музейної експозиції.
Наприклад, якщо експозиція має історичний характер, то моделювання минулого здійснюється за допомогою музейних предметів — експонатів, які є своєрідними трансформаторами суспільних та по-літичних відносин.
І тут важлива роль належить саме музейному пра-цівнику, який, розміщуючи речі в експозиції, повинен чітко визначити і спрогнозувати енергетичні, просторово-часові, смислові властивості кожного музейного предмету. Відвідувач, купивши вхідний квиток, не отримує матеріального продукту; але у нього залишаються враження, якими він може поділитися з іншими людьми — потенційними споживачами. Вони у свою чергу; відвідавши музей, теж отримають естетичне, емоційне враження та духовне збагачення.
Включена безпосередньо в музейне середовище річ, яка стала музейним предметом, отримує функції «носія історії», перетворюється в процесі музейної комунікації в „предмет-слово”, „предмет-символ”, „предмет-знак”. Згодом починає працювати механізм впливу музейного предмету на свідомість відвідувача.
«Предметом-знаком» можна вважати виставку «Сорочка одного села». За основу були взяті сорочки Городенківщини, що відображають глибинні пласти народної культури, коріння якої сягає дохристиянських часів. Орнамент окремих сорочок зберіг традиції часів Київської Русі.
Механізм впливу експонату на відвідувача неможливий без посередника -музейного працівника, який проводить екскурсію. Проведення екскурсії не зводиться лише до передачі певних знань і донесення їх до відвідувачів. Мистецтво екскурсовода полягає у поєднанні нових знань з тими, які людина вже має.
Перевага і сила методики проведення екскурсійного впливу полягає в тому, що отримана інформація в процесі екскурсії засвоюється, коректується, порівнюється і стає власністю одержувача цієї інформації. Найбільш ефективно цей процес відбувається у випадку, коли розповідь підкріплена володінням ораторського мистецтва, мімікою, й жестами, зовнішнім виглядом, костюмом тої чи іншої епохи, про яку говорить екскурсовод. Все це значно підсилює змістове навантаження інформації.
Але кому ми передаємо цю інформацію? Що це за люди? Що вони шукають у музеї? Користуючись термінологією психолога М. Коваля, назвемо п’ять груп відвідувачів за способом сприйняття музейної інформації.
„Знавці” — відвідувачі, які добре знають не лише історію, але й мають уявлення про цінність музейних предметів, відчувають специфіку закладу. В основному їх цікавлять речі і документи з точки зору їхньої історичної характеристики.
„Любителі” виділяють під час огляду експонати, чимось значимі для них і нетипові порівняно з іншими. Найчастіше це речі або документи, пов’язані з відомими особами, їхнім життям. „ Любителі” часто нарікають на свої недостатні знання і зацікавлені в додаткових поясненнях, тому часто задають запитання.
„Нігілісти” досить критично налаштовані. Вони шукають і часто знаходять хиби у змісті експозиції, але не хочуть або не вміють вдивитися в експозицію, часто кажуть, що їм сумно, а довкруги сіро.
”Ритуальні” всім захоплюються. „Тут усе так гарно, усе цінне”, - кажуть вони, але не можуть назвати конкретних експонатів, погано уявляють, чому присвячена експозиція. Прикладом можуть служити записи у книзі відгуків: „Нам усе сподобалося”, „ Унас усе гарно”, „Сподобався розділ, де все старе”.
„Спринтери” нічого не кажуть конкретно. Вони, в основному, пробігають по музею і мотивують свій прихід так: „Прийшов подивитися, що у вас є”.
Вивчення мотивів відвідування музеїв дозволяє використовувати потенційні можливості експозиції, скласти нові, нереалізовані проекти та плани. Тому, поряд з питанням про специфіку впливу музею, постає проблема ефективності музейної комунікації, тобто сприйняття чи не сприйняття музейної експозиції. В цьому напрямі може проводитися постійна робота з відвідувачами шляхом експрес-опитування чи анкетування. Тому , для того, щоб музейники володіли інформацією про споживачів, рекомендуєть періодично проводити маркетингові дослідження та опитування, які допоможуть вивчити основні групи відвідувачів, їх інтереси та побажання.
Формування книги відвідувачів допоможе музеєві створити банк даних відвідувачів і в майбутньому поширювати інформацію про діяльність музею шляхом поштових розсилок, запрошувати постійних відвідувачів на акції, дні відритих дверей чи інші мистецькі та культурні події, які відбуватимуться в музеї.
Постійна робота з відвідувачами музею, які виступають споживачами туристично¬го продукту, надає можливість музейним працівникам опрацювати такі питання:
- прогнозувати потреби відвідувачів (туристів);
- виявляти послуги, що користуються найбільшим попитом;
- удосконалювати взаємовідносини з потенційними клієнтами;
- створювати систему зворотного зв’язку «музей - відвідувач - музей».
Це, в свою чергу, дозволить пропонувати на ринку туристичних послуг якісний туристичний продукт музейного виробництва, якому притаманні: достовірність, інформаційність, активність. Поряд з основним продуктом продажу музеї можуть розвивати цілий комплекс додаткових послуг, найперспективнішу і, поки що, найменш задіяну форму на ринку музейних послуг. Сьогодні це:
- право на друкування творів з власної колекції;
- право на фото- та відеозйомку;
- платний доступ у фондосховища, бібліотеку;
- здача в оренду приміщень для виставок, конференцій;
- продаж рекламної та сувенірної продукції;
- відкриття сувенірних крамничок;
- відкриття кафе.
Загалом, серед платних послуг, які може надавати музей, можна навести наступні:
- надання послуг видавцям краєзнавчої, мистецької літератури, каталогів та забезпечення ілюстрованим матеріалом видань, тво¬рів, виставок тощо;
- організація виставок, в т. ч. пересувних, концертів, масових заходів, творчих та літературно-мистецьких зустрічей та вечорів, форумів, конференцій, пленерів, розважальних заходів, масових акцій, відкритих уроків, Днів знань, мистецьких акцій, презентацій (зокрема, книг), фольклорно-етнографічних свят, конкурсів та творчих вечорів;
- проведення лекцій та літературних уроків;
- проведення реставраційних робіт;
- інформаційно-консультаційна, методично-практична допомога у написанні наукових творів, праць, рефератів та доповідей;
- платні послуги із надання доступу до історичних джерел, архівів, фондів та бібліотек музеїв;
- видача довідок та висновків, зокрема, при відведенні земельних ділянок та будівництві на території міста, на реконструкцію на території заповідника;
- науково-природнича експертиза та експертна оцінка пам’яток культури та матеріальних творів;
- послуги з артконсалтингу;
- археологічні розкопки;
- надання послуг туристичним організаціям з організації екскурсій, навчання екскурсоводів для місцевих туристичних організацій, обслуговування туристів на території музею, міста, району;
- розробка туристичних маршрутів історичними місцями;
- навчання гри на музичних інструментах та майстер-класи;
- проведення дегустацій національних та регіональних страв, послуги харчування, наприклад організація монастирських обідів:
- роздрібна торгівля сувенірами, літературою, творами мистецтва, друкованою продукцією, товарами релігійно-культового призначення;
- виконання індивідуальних замовлень, зокрема, виготовлення сувенірів, чучел та інших експонатів;
- послуги оренди приміщень, конференц-залів, експонатів, в т. ч. для проведення кінозйомок;
- послуги ксерокопіювання;
- опрацювання інвестиційних програм для відновлення істо¬ричних об’єктів території
- формування колекцій та підбір творів для інтер’єрів;
- організація готельного обслуговування (зокрема, для тих комплексів, які розташовані на території замкових та фор¬течних споруд);
- створення на базі музею туристично-інформаційного цен¬тру, навколо якого музей може об’єднати інших представни¬ків туристичного бізнесу регіону;
- створення Інтернет-сторінки, на якій можна розміщувати анонси про проведення виставок, організацію аукціонів та продаж мистецьких, художніх виробів, книг та творів, предметів антикваріату тощо;
- послуги автостоянки на території коло музею;
- організаційні заходи прийому делегацій;
- перекладацькі послуги:
- рамування картин, оформлення творів мистецтва, аукціони, ін.
Звичайно, процеси розвитку музеїв, залучення додаткових коштів, так само як і іні¬ціатива працівників музеїв, гальмуються недосконалим законодавством та недостатнім фінансуванням. Але, попри негаразди, менеджмент та маркетинг роблять впевнені кроки у музейній справі. Теоретичний та практичний досвід накопичується не швид¬ко, такі поняття як «концепція музейного маркетингу», «поведінка споживача», «фак¬тори задоволення чи незадоволення клієнта» є досі новими у музейному словнику. Однак, для кожного музею основне — вирішити, чи хоче він працювати по-новому, жити ; в ногу з сучасними тенденціями світового суспільства.
Другий компонент, що створює маркетингову стратегію — це ціноутворення на про¬дукт (собівартість відсоток вашого прибутку).
Ціна — той елемент, який створює дохід. У випадку музейних послуг ми говоримо про ціну вхідною квитка, ціну на проведення екскурсій та ціну додаткових послуг, запропонованих музеями.
Теоретично ціна на будь-які послуги формується із врахуванням собівартості пошти та додатково — певного проценту прибутку. Формування вартості вхідного квит¬ка в музеях залежить від багатьох чинників, пов’язаних із особливостями бюджетного фінансування та певних норм щодо визначення ціни. З іншого боку, пам’ятаємо, що доходи від реалізації вхідних квитків накопичуються у спецкоштах музею, які відпо¬відно музей вже самостійно може використовувати для покриття незапланованих бю¬джетним кошторисом видатків.
При визначенні граничних розмірів вартості вхідного квитка варто враховувати вік відвідувачів музею, їх статус та кількість людей в групі. Так для дітей, студентів та пенсіонерів вартість квитка в більшості музеїв є до 50% нижча, ніж для усіх інших категорій відвідувачів. Нижчою є також вартість для стандартних туристичних груп — від 20 осіб.
В будь-якому випадку при плануванні вартості квитка варто усвідомлювати, що ви¬сока ціна може призвести до втрати відвідувачів, а занадто низька — крім втрати дохо¬дів, може вплинути на рівень оцінки відвідувачами цінностей, що експонуються музеєм.
Додаткові фактори, що можуть впливати на формування вартості музейних послуг:
- сезонність;
- попереднє замовлення і оплата:
- кількість замовлень від постійних партнерів музею:
- тривалість оренди експозиційних зал та додаткових приміщень музею;
- абонентський квиток на користування комплексом музейних послуг, який дає право на отримання відвідувачем певних пільг, чи знижок від музею.
Для того, щоб відвідувач зміг скористатись музейними послугами, музей повинен подбати про умови надання цих послуг. Отже, ще одним компонентом маркетингової стратегії - є дистрибуція, тобто можливість доступу до музейного продукту в потрібний час, в потрібному місці та в потрібній кількості.
Музей в режимі своєї роботи може враховувати періоди часу масових екскурсій та днів роботи закладу. Безумовно, місце, знаходження та транспортна доступність музею впливає на кількість відвідувачів музейного закладу.
На сьогодні, переважна більшість музеїв одного населеного пункту (міста, села) планує свій робочий графік подібно до інших, тобто в однаковий період для всіх му¬зеїв визначаються вихідні та робочі дні. Рекомендація — за домовле¬ністю з іншими музеями встановити гнучкий графік робота одного, двох музеїв в не¬робочий час та день. Інформацію про графік роботи музеїв можна розмістити в інших музеях, таким чином надати можливість мешканцям, гостям міста /села, які перебува¬ють на території вашого населеного пункту, відвідати відкритий заклад культури саме в день, коли вони мають для цього можливість. Функцію „чергового” музею в неробочий день відповідно виконує кожний музей згідно з домовленістю.
Метою сучасного маркетингу є не тільки продаж, але й задоволення потреб спо¬живачів та культура їх обслуговування. Якщо музеї та всі його працівники зрозуміють потреби своїх споживачів, розроблять таку низку послуг, які мають вищу споживчу цін¬ність, визначать розумну ціну, грамотно розповсюдять інформацію та відповідно про¬рекламують ці послуги, то такі послуги будуть користуватися великим попитом. Відпо¬відно ці критерії створюють певний позитивний імідж закладу серед його відвідувачів та потенційної цільової аудиторії.
Формування позитивного іміджу музею включають в себетакі моменти:
- залучення спонсорів та меценатів до роботи музею. В свою чергу музей може на своєму інформа¬ційному стенді розмістити інформацію про таких спонсорів чи меценатів:
- організація аукціонів на товари народного мистецтва та антикваріат, що не заборонені до продажу чинним законодавством України;
- залучення волонтерів, які доглядають за експозиціями, співпрацюють із музейними працівниками, допомагають здійснювати пошукову роботу (учні, студенти, особи старшого віку, тощо).
Ще одним складовим елементом маркетингової діяльності музеїв, на якому слід зупинитися детальніше, є просування музейного продукту, що включає в себе рекламу та Іформацію про продукт.
Сьогодні будь-яка організація має доступ до складної системи маркетингових комунікацій . Організація спілкується зі своїми посередниками, а також зі поживачами продукції та різноманітними контактними аудиторіями. Посередники в свою чергу, також обмінюються інформацією зі споживачами та контактними ауди¬торіями. Споживачі обмінюються інформацією та враженнями один з одним та з іншими представниками контактної аудиторії. Загалом кожний елемент цієї системи є джерелом інформації для кінцевих споживачів. Тому загальна програма маркетинго¬вих зусиль називається комплексом просування і складає специфічне поєднання засо¬бів реклами.
Просування, поширення інформації про музеї може відбуватися шляхом організації та проведення наступних заходів:
• пряма та опосередкована реклама — через розміщення рекламних бло¬ків у засобах масової інформації, друкованих тематичних та туристич¬них виданнях;
• особистий продаж:
• зв’язки з громадскістю (анонси, публікації та інформація про наявність певного продукту — нова виставка, нова експозиція, проведення акції тощо);
• прес-конференції при відкритті нових експозицій;
• тематичні конференції з проблематики культурно-історичної спадщини регіонів;
• дні культури та історії (регіону, міста, села):
- літературні та мистецькі вечори — зустрічі із видатними діячами культури, історії, митцями, літераторами громадськими діячами, вечори трьох муз (поезії, мистецтва та музики) тощо;
- проведення ознайомчих візитів для представників туристичних фірм регіону, країни та закордону;
- дні відкритих дверей — з нагоди дня музею, дня міста, певного свята чи урочистої дати, з нагоди відкриття нової експозиції;
- акції для певних цільових груп (дітей, студентів, пенсіонерів, інва¬лідів);
- презентації музею на туристичних та культурних виставках (при¬клад, дні Закарпаття, Буковини, Тернопільщини, Львівщини чи Івано-Франківщини у Києві):
- просування збуту (участь у виставках, проведення презентацій, створення Інтернет-сторінки музею, виготовлення та продаж типової сувенірної продукції, для прикладу — у вигляді будиночка — ма¬кету музею, анонси в засобах масової інформації; видання календаря музейних подій на певний період часу (місяць, квартал, рік);
- виготовлення буклетів для відвідувачів, розміщення інформації в каталогах, що присвячені місту, те¬риторії, тематичних та спеціалізованих журналах. Також для поширення інформації про музей використовують:
- інформаційні таблиці про музей, експозиції, інші музеї, які розміщуються при вході у музей:
- пряму поштову та електронну розсипку новин музею за адресами турис¬тичних фірм, готелів, засобів масової інформації, представників органів місцевого самоврядування, центрів туристичної інформації, постійних від¬відувачів музею, записаних у книзі відгуків та в базі даних відвідувачів:
- вказівники на вулицях, що показують напрямок до музею;
- власні рекламно-інформаційні матеріали, відеоролики та компактдиски;
- участь (на засадах членства) у профільних та туристично-громадських ор¬ганізаціях, що передбачено Зако¬ном України про музеї.
Усе наведене вище можна охарактеризувати як дії, за допомогою яких музеї та заклади культури поширюють інформацію про себе, переваги сво¬го музейного продукту та переконують цільових споживачів відвідати му¬зей.
Під цільовими споживачами розуміється певний сегмент туристич¬ного ринку на який буде розрахований музейний продукт, де сегмент — ті категорії гостей та місцевих мешканців, які будуть відвідувачами музею.
Сегменти виділяють за такими критеріями, як вік, стать, соціальний статус, потреби, погляди та мотивація відвідування.
Провідні заклади, які беруть участь в обслуговуванні відвідувачів, забезпечують свою діяльність, перш за все з точки зору клієнта та організовують свою діяльність так, щоб розвивати стосунки з клієнтами на основі довіри до даного закладу. Отже всі пра¬цівники даного закладу повинні безпосередньо працювати з клієнтом.
Для того щоб відвідувачі вирішили скористатися вашими послугами, слід в пер¬шу чергу надати якомога більше інформації про себе. Завданням музею є забезпечити потенційного відвідувача матеріалами, які допомагають побачити та уявити собі му¬зейний продукт. Рекламні плакати, буклети, журнали, анонси, календарі, проведення виставок, експозицій, зустрічі з цікавими особистостями, різноманітні презентації, зо¬внішній вигляд закладу та ваших працівників, інформація про додаткові послуги, які пропонує музей, все це сприяє бажанню завітати до вас, дізнатися більше про рідний край та збагатити себе духовно. Бажано, щоб рекламний матеріал був проілюстрова¬ний фотографіями вашої пропозиції та вашого закладу.
Вам потрібно досягнути успіху. Як?
Ваш заклад може здійснювати комунікації з різноманітною аудиторією з метою:
• донести інформації про вас;
• переконати у необхідності відвідати музей;
• стимулювати потенційних відвідувачів до певних дій.
В даному випадку інформація повинна дати чітке уявлення про музейний продукт, який пропонується, але в обов’язковому порядку інформація повинна бути об’єктив¬ною та достовірною. Необхідно повідомити про появу нової колекції, виставки і т.д.: проінформувати про зміни цін на послуги: описати послуги, що надаються, переборо¬ти упередженне ставлення споживачів до музеїв, створити позитивний імідж музею.
Переконати — означає запропонувати ваш продукт як більш цікавий, що дає непо¬вторні враження після відвідування вашого музею. Сформувати переваги щодо відвід¬ування саме вашого музею, переконати споживачів встановити зв’язок з музеєм.
Сама стимуляція до певних дій — це спонукання відвідати музей якомога швидше або замовити на певний час екс¬курсію по музею; музей повинен періодично нагадувати споживачам про наявність цього закладу та зміни у ваших колекціях, експозиціях, виставках і тд.
Для ефективної роботи музеїв та поширення додатко¬вої інформації про їх діяльність при музеях можна ство¬рювати різноманітні гуртки (краєзнавчі, мистецькі, тощо), відкривати школу народних майстрів, клуби митців, істо¬риків: недільні школи; видавати щомісячні бюлетені про культурні події у музеї та його розвиток.
Вся діяльність музеїв безпосередньо пов’язана із ефек¬тивним механізмом цих маркетингових зусиль. Стратегія розвитку музеїв в ринкових умовах реалізується за раху¬нок запровадження маркетингових технологій, які забезпечують відкритість музеїв не лише для споживачів, але і для державних структур, громадськості, бізнесу. Реалізація маркетингових завдань музеїв дозволить зберегти і збільшити попит на музейні продукти за рахунок популяризації музеїв серед населення, широкого громадського загалу.
Тому маркетингова політика повинна бути зосереджена на рекламі та інформації про продукт як музейну послугу, про її ціну та можливий доступ до неї.
Враховуючи специфіку діяльності музеїв та беручи до уваги нові умови економіч¬ного розвитку в Україні, варто підкреслити необхідність активізації діяльності музеїв в інформуванні про себе, рекламуванні своїх експозицій, створенні унікальних компо¬зицій, і ця робота має проводитися не одноразово, а постійно.
(За матеріалами „Основи музеєзнавства, маркетингу та рекламно-інформаційної діяльності музеїв”. Посібник// Під редакцією: В.Великочкого, Н.Гайсюк.- Івано-Франківськ: Плай.- 2005.)

Іванченко Наталка Володимірівна

Шеф-редактор журналу "Музеї України"

Написати листа