Куди прямує наша духовність? або "Діду, продайте бабу!
6 октября 2007. Разместил: admin
Живослав. Куди прямує наша духовність? або "Діду, продайте бабу!"
Україна має дуже насичену та багату історію. І, певною мірою – драматичну. Мовчазними свідками нашої історії є степові кургани – могильні насипи над прадавніми похованнями. Вік більшості курганів перевищує 3 тисячі років, а кургани Приазов’я часто створювались ще 4-6 тисяч років тому. Цінність курганів як духовного скарбу – неоціненна, а також вони являють великий інтерес для багатьох наук: від археології та геофізики до філософії та біоенергетики. Вже науково доведено, що прадавні люди ховали своїх померлих у визначених геофізикою планети місцях, на перетинах геомагнітних хвиль, над виходами енергетичних променів. Цілком імовірно, що цим самим люди намагались створити щось подібне до захисного поля для рідної землі. Це вже більш пізні культури використовували кургани в якості атрибуту поховальної церемонії – чим вище соціальне становище займала людина, тим вищий курган насипався на її могилі.
Вже в цей період виникає таке “ремесло” як “грабіжник могил”. Найчастіше грабіжники знали – де що лежить та на якій глибині. Час минав, змінювались поховальні звичаї, але “професія” грабіжника могил не зникає, а навпаки вдосконалюється. Бо курганів багато, люди вмирають постійно, могил відповідно більшає... Грабіжників теж.
Навіть за радянських часів охорона пам’яток історії та культури мала місце у степовому краї України, Росії, Казахстану. Грабіжництво могил переслідувалось законом та каралось. Не завжди і не скрізь, але... Кургани тоді розглядались виключно як джерело наукового матеріалу для написання дисертацій та підручників з історії стародавнього світу. Їх під час розкопок практично повністю знищували, матеріал з них забирався до музеїв та інститутів.
Після становлення України, як незалежної держави, законодавство набуло досить суворого характеру у справі збереження курганів, святилищ, поселень та стоянок. Ставлення до курганів почало змінюватись, набувати іншого характеру. Навіть створюються громадські організації, що займаються відновленням та доглядом за курганами. У народу починає формуватись бачення своєї прадавньої історії, гордості та поваги до неї.
Але, як кажуть: “У родині не без виродка”. Грабіжництво могильників, святилищ та поселень в останні роки стає досить прибутковою справою. У зв’язку зі збільшенням кількості колекціонерів старовини, збільшилась кількість і “видобувачів” цієї самої старовини. У хід пішли останні досягнення науки – звичайні металодетектори “домашньої збірки”, металодетектори з кольоровими дисплеями на мікропроцесорах, навіть такі дорогі прилади, як георадари – теж є на озброєнні “чорних археологів” (так зараз називаються грабіжники старовини, що криється у землі). І хоча законодавство передбачає кримінальну відповідальність за руйнування курганів та вилучення з них артефактів, жодних кроків не робиться.
Як показують окремі випадки, досить прибутковим є "бізнес" з продажу кам’яних скульптур, так званих "баб". Скупка кам’яних баб відбувається здебільше у сільській місцевості. Колись тисячі баб стояли на воротях сільських обійсть - позначали в’їзд. Зараз немає жодної. Ті рештки, що збереглись у музеях, теж у небезпеці - районні музеї час від часу "приторговують" кам’яними бабами, щоб поліпшити матеріальне становище закладу. Ті одиниці скульптур, що ще зрідка трапляються - миттєво скуповуються у "власника" та вивозяться за кордон. Просто їде у село мікроавтобус та пикаті хлопці пропонують пенсіонеру, в якого під будинком лежить половецька баба: "Діду, продайте бабу!" Дідусь цікавиться ціною, а почувши тризначну суму в доларах, питає: "А ви її зараз заберете чи як?!" І їде вона невідомо куди. Остання, можливо, не лише у селі, а й у районі...
Великої уваги заслуговує факт нищення курганів на території Токмацького району Запорізької області. Причому, грабіжництво курганів тут відбувалось під гарним прикриттям та за сприяння органів влади, та ще й за спонсорські гроші! Так, у 2005 році кілька бригад копачів “відлуння війни” розкопували солдатські братські могили біля с. Чапаївка Токмацького району. Бригади ці вже цікаві тим, що декілька їх представників мали судимості за мародерство та грабунок могил, торгівлю викопаною зброєю. Але це не завадило їм на досить офіційному рівні продовжити свою чорну справу. Взагалі ці розкопки проводились абсолютно без дозволів на проведення робіт, не було погоджено ці роботи у районному відділі культури, з Інститутом археології. Єдиним “офіційним” документом, яким вимахували шановні, був лист начальника обласного управління культури, де було озвучене прохання до районної влади “посприяти пошуковим роботам”. Посприяли досить непогано. “Чорних археологів” забезпечили технікою краще, ніж серйозну експедицію Інституту археології НАНУ. В розпорядженні копачів були грейдер, бульдозер, екскаватор та машина для риття траншей. Вже тоді питання незаконності їх копанок піднімалося начальником районного відділу культури, але голова РДА на нараді сказав, що вона “ставить палки у колеса, а люди роблять благородне діло”. До “благородних діл” увійшло пошкодження понад 10 курганів (ті, що ми виявили), та практично повне знищення трьох. Крім того, була сильно пошкоджена німецька гончарна піч 19 століття, яка могла б стати досить цікавим екскурсійним об’єктом.
Після винайдення останків понад 400 солдатів були влаштовані “пишні похорони” (див. фото). Влаштували не абияку показовість... Над натовпом бабусь-ветеранів вимахували державними прапорами, курсанти військового училища стояли на пронизуючому холодному вітрі – несли почесну варту. Чекали самого Президента, який мав летіти вертольотом. З метою безпеки польоту першої особи держави у селі у зруйнованому будинку навіть встановили установку протиракетної оборони! Та пан Ющенко не прилетів. Замість нього церемонію перепоховання солдатів очолили “губернатор” та Міністр оборони А. Гриценко. Знали б вони, що стали спільниками та співучасниками злочину проти історії нашої держави... А так – державні мужі зі столиці та обласного центру нагородили грабіжників іменними годинниками, грошовими преміями та відзнаками. “Перепало солоденького” навіть начальнику державного підприємства “Запоріжжяліс” за знищення фрагменту ковилового степу та створення на його місці “скверу”. Отак... Пограбували могили, наробили шуму, отримали техніку для розкопок та ще й винагороди. “Жить, как говорітся, - хорошо!”
Про даний інцидент повідомлялось в обласну інспекцію охорони історико-культурної спадщини. Навіть був виїзд одного з інспекторів, начебто складено протокол. Але жодних зрушень у бік справедливості та законності не було, бо у 2006 році вже згадана бригада продовжила розкопки. Шукали жіночий штрафбат, знайшли, знову було перепоховання... А те, що у якихось 500 метрах розкурочені та поруйновані могили наших предків, архіви нашої історії та духовності – нікого не хвилювало. Бо ніхто й не знав.
І тут постає питання ще одне. На території токмацького міського ринку є цікавий кіоск. Там можна навіть почепити табличку “Все для терориста-початківця”, бо тут є цілий арсенал зброї – гранати, снаряди, набої, гармати, інша зброя, каски, значки, медалі, тощо. А під прилавком – коробочки з археологічними знахідками (вістрями, скребками, різцями та ін.). То питання – де ще можна отак відкрито торгувати такими речами? Куди дивляться контрольні органи? І це все, що там продається – накопане з отих солдатських могил... І розходиться потихеньку, за гроші. Не в музей, а по хатках...
Таким чином, проблем з охороною, збереженням та відтворенням нашої історії та духовності – море. А вирішуються вони поки що не на користь України. Закінчити цей матеріал хочеться словами відомого археолога та історика, Ю. О. Шилова: “Кожен народ живе так, як він ставиться до своїх святинь. Ті ж народи, що святинь не надбали – вигадують їх зараз і прививають до них любов. А ті, що самі нищать свої святині – можуть дуже скоро розчинитися у часі...” То цікаво – чи варто допускати цього?
Половецький курган (11 століття н.е.)
Фермеру охоронний знак заважає орати курган. То й геть його з поля!
Залізну табличку з охоронного знаку збили на металобрухт.
Цілих кам’яних баб майже не лишилось. Їх рештки ще трапляються поблизу святилищ. Це - частина половецької баби.
Пошуковий рів "чорних археологів". Так вони знаходять солдатські окопи, а також впускні ями до поховань на курганах.
Чекають Президента...
Двоє ліворуч - "герої"-грабіжники. Поруч з Міністром оборони України.
Страна должна знать своїх гєроєв в ліцо!
"Молодці, хлопці! Оце вам подяка за знищення національного надбання! Так тримати!"
ХайВей
Україна має дуже насичену та багату історію. І, певною мірою – драматичну. Мовчазними свідками нашої історії є степові кургани – могильні насипи над прадавніми похованнями. Вік більшості курганів перевищує 3 тисячі років, а кургани Приазов’я часто створювались ще 4-6 тисяч років тому. Цінність курганів як духовного скарбу – неоціненна, а також вони являють великий інтерес для багатьох наук: від археології та геофізики до філософії та біоенергетики. Вже науково доведено, що прадавні люди ховали своїх померлих у визначених геофізикою планети місцях, на перетинах геомагнітних хвиль, над виходами енергетичних променів. Цілком імовірно, що цим самим люди намагались створити щось подібне до захисного поля для рідної землі. Це вже більш пізні культури використовували кургани в якості атрибуту поховальної церемонії – чим вище соціальне становище займала людина, тим вищий курган насипався на її могилі.
Вже в цей період виникає таке “ремесло” як “грабіжник могил”. Найчастіше грабіжники знали – де що лежить та на якій глибині. Час минав, змінювались поховальні звичаї, але “професія” грабіжника могил не зникає, а навпаки вдосконалюється. Бо курганів багато, люди вмирають постійно, могил відповідно більшає... Грабіжників теж.
Навіть за радянських часів охорона пам’яток історії та культури мала місце у степовому краї України, Росії, Казахстану. Грабіжництво могил переслідувалось законом та каралось. Не завжди і не скрізь, але... Кургани тоді розглядались виключно як джерело наукового матеріалу для написання дисертацій та підручників з історії стародавнього світу. Їх під час розкопок практично повністю знищували, матеріал з них забирався до музеїв та інститутів.
Після становлення України, як незалежної держави, законодавство набуло досить суворого характеру у справі збереження курганів, святилищ, поселень та стоянок. Ставлення до курганів почало змінюватись, набувати іншого характеру. Навіть створюються громадські організації, що займаються відновленням та доглядом за курганами. У народу починає формуватись бачення своєї прадавньої історії, гордості та поваги до неї.
Але, як кажуть: “У родині не без виродка”. Грабіжництво могильників, святилищ та поселень в останні роки стає досить прибутковою справою. У зв’язку зі збільшенням кількості колекціонерів старовини, збільшилась кількість і “видобувачів” цієї самої старовини. У хід пішли останні досягнення науки – звичайні металодетектори “домашньої збірки”, металодетектори з кольоровими дисплеями на мікропроцесорах, навіть такі дорогі прилади, як георадари – теж є на озброєнні “чорних археологів” (так зараз називаються грабіжники старовини, що криється у землі). І хоча законодавство передбачає кримінальну відповідальність за руйнування курганів та вилучення з них артефактів, жодних кроків не робиться.
Як показують окремі випадки, досить прибутковим є "бізнес" з продажу кам’яних скульптур, так званих "баб". Скупка кам’яних баб відбувається здебільше у сільській місцевості. Колись тисячі баб стояли на воротях сільських обійсть - позначали в’їзд. Зараз немає жодної. Ті рештки, що збереглись у музеях, теж у небезпеці - районні музеї час від часу "приторговують" кам’яними бабами, щоб поліпшити матеріальне становище закладу. Ті одиниці скульптур, що ще зрідка трапляються - миттєво скуповуються у "власника" та вивозяться за кордон. Просто їде у село мікроавтобус та пикаті хлопці пропонують пенсіонеру, в якого під будинком лежить половецька баба: "Діду, продайте бабу!" Дідусь цікавиться ціною, а почувши тризначну суму в доларах, питає: "А ви її зараз заберете чи як?!" І їде вона невідомо куди. Остання, можливо, не лише у селі, а й у районі...
Великої уваги заслуговує факт нищення курганів на території Токмацького району Запорізької області. Причому, грабіжництво курганів тут відбувалось під гарним прикриттям та за сприяння органів влади, та ще й за спонсорські гроші! Так, у 2005 році кілька бригад копачів “відлуння війни” розкопували солдатські братські могили біля с. Чапаївка Токмацького району. Бригади ці вже цікаві тим, що декілька їх представників мали судимості за мародерство та грабунок могил, торгівлю викопаною зброєю. Але це не завадило їм на досить офіційному рівні продовжити свою чорну справу. Взагалі ці розкопки проводились абсолютно без дозволів на проведення робіт, не було погоджено ці роботи у районному відділі культури, з Інститутом археології. Єдиним “офіційним” документом, яким вимахували шановні, був лист начальника обласного управління культури, де було озвучене прохання до районної влади “посприяти пошуковим роботам”. Посприяли досить непогано. “Чорних археологів” забезпечили технікою краще, ніж серйозну експедицію Інституту археології НАНУ. В розпорядженні копачів були грейдер, бульдозер, екскаватор та машина для риття траншей. Вже тоді питання незаконності їх копанок піднімалося начальником районного відділу культури, але голова РДА на нараді сказав, що вона “ставить палки у колеса, а люди роблять благородне діло”. До “благородних діл” увійшло пошкодження понад 10 курганів (ті, що ми виявили), та практично повне знищення трьох. Крім того, була сильно пошкоджена німецька гончарна піч 19 століття, яка могла б стати досить цікавим екскурсійним об’єктом.
Після винайдення останків понад 400 солдатів були влаштовані “пишні похорони” (див. фото). Влаштували не абияку показовість... Над натовпом бабусь-ветеранів вимахували державними прапорами, курсанти військового училища стояли на пронизуючому холодному вітрі – несли почесну варту. Чекали самого Президента, який мав летіти вертольотом. З метою безпеки польоту першої особи держави у селі у зруйнованому будинку навіть встановили установку протиракетної оборони! Та пан Ющенко не прилетів. Замість нього церемонію перепоховання солдатів очолили “губернатор” та Міністр оборони А. Гриценко. Знали б вони, що стали спільниками та співучасниками злочину проти історії нашої держави... А так – державні мужі зі столиці та обласного центру нагородили грабіжників іменними годинниками, грошовими преміями та відзнаками. “Перепало солоденького” навіть начальнику державного підприємства “Запоріжжяліс” за знищення фрагменту ковилового степу та створення на його місці “скверу”. Отак... Пограбували могили, наробили шуму, отримали техніку для розкопок та ще й винагороди. “Жить, как говорітся, - хорошо!”
Про даний інцидент повідомлялось в обласну інспекцію охорони історико-культурної спадщини. Навіть був виїзд одного з інспекторів, начебто складено протокол. Але жодних зрушень у бік справедливості та законності не було, бо у 2006 році вже згадана бригада продовжила розкопки. Шукали жіночий штрафбат, знайшли, знову було перепоховання... А те, що у якихось 500 метрах розкурочені та поруйновані могили наших предків, архіви нашої історії та духовності – нікого не хвилювало. Бо ніхто й не знав.
І тут постає питання ще одне. На території токмацького міського ринку є цікавий кіоск. Там можна навіть почепити табличку “Все для терориста-початківця”, бо тут є цілий арсенал зброї – гранати, снаряди, набої, гармати, інша зброя, каски, значки, медалі, тощо. А під прилавком – коробочки з археологічними знахідками (вістрями, скребками, різцями та ін.). То питання – де ще можна отак відкрито торгувати такими речами? Куди дивляться контрольні органи? І це все, що там продається – накопане з отих солдатських могил... І розходиться потихеньку, за гроші. Не в музей, а по хатках...
Таким чином, проблем з охороною, збереженням та відтворенням нашої історії та духовності – море. А вирішуються вони поки що не на користь України. Закінчити цей матеріал хочеться словами відомого археолога та історика, Ю. О. Шилова: “Кожен народ живе так, як він ставиться до своїх святинь. Ті ж народи, що святинь не надбали – вигадують їх зараз і прививають до них любов. А ті, що самі нищать свої святині – можуть дуже скоро розчинитися у часі...” То цікаво – чи варто допускати цього?
Половецький курган (11 століття н.е.)
Фермеру охоронний знак заважає орати курган. То й геть його з поля!
Залізну табличку з охоронного знаку збили на металобрухт.
Цілих кам’яних баб майже не лишилось. Їх рештки ще трапляються поблизу святилищ. Це - частина половецької баби.
Пошуковий рів "чорних археологів". Так вони знаходять солдатські окопи, а також впускні ями до поховань на курганах.
Чекають Президента...
Двоє ліворуч - "герої"-грабіжники. Поруч з Міністром оборони України.
Страна должна знать своїх гєроєв в ліцо!
"Молодці, хлопці! Оце вам подяка за знищення національного надбання! Так тримати!"
ХайВей