ГЛУХІВСЬКА ТРОЯ ЩЕ НЕ ДОЧЕКАЛАСЯ СВОГО ШЛІМАНА

ГЛУХІВСЬКА ТРОЯ ЩЕ НЕ ДОЧЕКАЛАСЯ СВОГО ШЛІМАНА

*****************************************************************

Інтерв’ю з Юрієм КОВАЛЕНКОМ, завідуючим науково-дослідним відділом Державного
історико-культурного заповідника у м. Глухові (Сумська область)

*****************************************************************

19 вересня 2007 року. – м. Новгород-Сіверський Чернігівської області. –
Подвір’я Спасо-Преображенського монастирського комплексу.

*****************************************************************

– Юрію Олександровичу, хоча місто Глухів тричі згадується у давньоруських
літописах, досі традиційно вважають, що мурованих споруд княжої доби тут не
було. Ви з цією думкою погоджуєтеся?

– Не погоджуюся. Вже зараз ми маємо у Глухові досить представницьку колекцію
давньоруської плінфи 12-го – 13-го століть. І йдеться не про поодинокі
знахідки, а про кілька очевидних скупчень цієї плінфи. Можливо, ми трошки
забігаємо наперед, але цілком вірогідно, що в тих місцях зберігаються залишки
якихось давньоруських мурованих будівель. Не виключено, що навіть і храмів.
На останнє припущення наштовхує ще одна цікава знахідка. Нещодавно в Глухові
вдалося знайти два невеличкі фрагменти полив’яної плитки з підлоги, аналогічні
тим, які досліджував Михайло Каргер у Софії Київській та тим, які нині
експонуються між залишками давньоруського монастирського храму у
Новгороді-Сіверському. Слід підкреслити, що глухівська плитка територіально
«прив’язана» до вищезгаданих скупчень плінфи. Отже, не виключено, що йдеться
про частини однієї якоїсь споруди.

– А, скажімо, залишки фресок не траплялися?

– Такого нікому ще не траплялося. Можливо, за браком досліджень, оскільки
серйозні масштабні розкопки у Глухові ніколи не проводилися. Досі все
обмежувалося окремими археологічними розвідками та наглядом за земляними
роботами. Якщо ж візьмемося до справи серйозно, то й знахідки можуть бути
серйознішими.

– А вже є якісь конкретні плани пошуку?

– Плани є. Та, на жаль, досі планування археологічних розкопок доводиться
підводити під певну кон’юнктуру. Тож вчергове покладаємо надію на відзначення
наступного року 300-ліття Глухова, як гетьманської столиці. Можливо, з
виділеної на цей ювілей суми вдасться хоч трошки коштів взяти на розкопки.

– Тобто, Ви сподіваєтеся, що на відміну від останніх міських ювілеїв у
Переяславі-Хмельницькому та Чернігові, саме глухівській археології пощастить
найбільше?

– Ми вже зараз закладаємо у кошторис витрати на археологічні розкопки. Крім
вже згаданих давньоруських мурованих споруд, збираємося дослідити принаймні
три потенційно цікавих об’єкти епохи Гетьманщини. Вони надзвичайно
перспективні з огляду на свою непересічну історію, але не менш важливий і суто
практичний бік питання. Адже ці об’єкти козацької доби досі знаходяться у
далеко не найпроблемніших для археологів місцях. Тобто, є реальна можливість
їх не просто розкопати, а й музеєфікувати!

– Очевидно, Ви маєте на увазі рештки будинків двох Малоросійських колегій?

– І їх також. Однак найперше слід згадати об’єкт, безпосередньо причетний до
ювілейної дати – перенесення до Глухова гетьманської столиці 1708-го року.
Йдеться про гетьманську резиденцію Івана Скоропадського, яка розташовувалася
у самому центрі міста.

– І, очевидно, резиденцію Данила Апостола також?

– Так, це один і той самий двір. Нині тут розбитий сквер, де можна відносно
безболісно проводити археологічні роботи, а після їх завершення поєднати
зелені насадження з музеєфікованими рештками гетьманських споруд. Таким чином
центр міста збагатиться новим культурно-громадським комплексом.

– А Малоросійські колегії ж як?

– Місце, де стояв будинок другої Малоросійської колегії, нині під забудовою.
Однак вільною лишається територія, де спочатку розміщувалася перша
Малоросійська колегія, а пізніше – гетьманський палац-резиденція Кирила
Розумовського.

– І там забудови немає?

– Поки немає. Зараз там звичайні городи. Але цю ділянку саме збираються
передавати під будівництво, тож питання її дослідження є просто нагальним.
Цієї нагоди в жодному разі не можна пропустити!

Розмову вів Іван ДИВНИЙ
"Відлуння віків"