Крупа Т. Коллекционер или соучастник в преступлении?

Сегодня модно быть коллекционером предметов старины. В крупных городах хорошо известны различные салоны антиквариата, а газеты из серии "купи - продай" пестрят объявлениями о покупке антиквариата.

...
Почему, когда грабят ювелирный магазин и сбывают краденное перекупщику, то он (перекупщик) - соучастник преступления, а, когда грабят памятники археологии и сбывают все это нашим vip- и не только коллекционерам, то они - коллекционеры и меценаты?

Лично я этого понять не могу. И для меня, археолога, эти понятия - идентичны.

Центр досліджень історії Київської Русі
Інституту історії України НАН України

оголошує про чергове засідання

КИЄВО-РУСЬКОГО СЕМІНАРУ,

яке відбудеться 21 вересня 2007 р. о 1630

***
Доповідь
проф. Олег Михайлович ІОАННИСЯН
(Державний Ермітаж, Санкт-Петербург)

"Нові дослідження Десятинної церкви"
***

NB: Звертаємо вашу увагу, що засідання відбудеться у

КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКІЙ АКАДЕМІЇ, КОРП. 5, АУД. 104 (Волоська 8/5).
***
для довідок:
тел.: 279-06-53

Холод А. Будет ли сельский туризм в Прелестном?

Среди зеленых лугов и сосновых лесов Славянского района, недалеко от Святогорска, на берегу речки Сухой Торец раскинулось небольшое село с красивым названием Прелестное. Недавно оно вошло в маршруты сельского зеленого туризма, который постепенно развивается и в Донецкой области.

PЬHRINGER E. MODERN DIALOG TECHNIQUES ENTER THE MUSEUM. MUSEUMS IN THE AGE OF WORLD WIDE COMMUNICATIONS AND MASS MEDIA.

About an author

Effective presentation of the museum’s collection – that is the task of a modern museum. In this age of world wide communications that means al-so the handling of mass media. People should know which hidden trea-sures they own. The culture of a nation is not a private privilege but the property of all inhabitants of the whole region.

ВІДЕЙКО М. М. МУЗЕЇ І ЗАПОВІДНИКИ УКРАЇНИ ТА РЕКОНСТРУКТОРСЬКИЙ РУХ ДОБИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ.

Про автора

Під реконструкторським рухом (historical reenactment) у даному випадку ми розуміємо відтворення на документальній та науковій основі реалій та подій (події) певної епохи зацікавленими особами. Доба середньовіччя, котра охоплює період між V- XVII ст. є однією із найпоширеніших серед реконструкторів у різних країнах. Важливим рушієм руху є прагнення не лише власними руками відтворити ті чи інші речі, але і спробувати пожити “історичним життям” певної епохи. Для цього явища народився навіть відповідний термін -“жива історія” (living history). Саме цей аспект діяльності реконструкторів не в останню чергу зумовив їх співпрацю із музеями та заповідниками, котрі за своїм призначенням покликані зберігати історичну пам’ять. Є різні течії та напрямки власне у реконструкторському русі. В нашому огляді ми торкнемося лише самодіяльного напрямку, залишивши у стороні суто наукові дослідження, котрі проводяться у відповідних установах.

БУРДО Н.Б. ДОСВІД ЗБЕРІГАННЯ, ОБЛІКУ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЇ AРХЕОЛОГІЧНИХ МАТЕРІАЛІВ У НАУКОВИХ ФОНДАХ ІНСТИТУ АРХЕОЛОГІЇ НАНУ

Про автора

Археологічні матеріали – доволі специфічна категорія музейних збірок. Діапазон речей, які знаходять під час археологічних розкопок дуже широкий – від “кухонних залишків”, які привертають увагу лише фахівців, до мистецьких шедеврів, виробів із дорогоцінних металів, які стають окрасою музейних та виставкових експозицій. Саме таке розмаїття й обумовлює складність зберігання, обліку та систематизації археологічних колекцій у музейних установах різного профілю та підпорядкування.

ВІДЕЙКО М.Ю.

ПРО ПЕРСПЕКТИВИ МУЗЕЄФІКАЦІЇ ОБ'ЄКТІВ ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ.

Про автора

У Європі нагромаджено чималий досвід у музеєфікації об’єктів археологічної спадщини так званих «первісних культур» на місці їх знаходження та створення на їх основі археологічних парків, тощо (Кепін, 2005, с.107-114, Кепін, 2002, Відейко, 2002). Серед археологічних пам’яток, котрі виявлено на континенті, вони складають більшість, однак побачити їх на власні очі поза процесом розкопок можна лише у небагатьох випадках. Аналогічною є ситуація в Україні, де є лише два заповідники, котрі опікуються подібними старожитностями – “Трипільська культура” (Чабанюк, 2004, с. 545-546) у Черкаській області (місця розташування поселень-гагантів трипільської культури) та “Кам’яна Могила” (святилище із петрогліфами) – у Запорізькій. Ці обставини демонструють певну складність у процесі музеєфікації старожитностей, котрі лишилися у спадок від доби палеоліту, неоліту чи мідного віку.

В останні роки значно зріс інтерес до старожитностей трипільської культури, котра існувала на території України у другій половині VI – першій половині ІІІ тис. до н.е., тобто впродовж понад 2500 років. На території 20 областей нині відомо понад 2300 пам’яток – місць давніх поселень, некрополів, випадкових знахідок. Завдяки науковим археологічним дослідженням, котрі проводяться впродовж понад 130 років, досліджено сотні давніх будівель, тисячі поховань. Свідченнями зростаючого інтересу із боку суспільства цією сторінкою минулого України є значна кількість видань (наукових та науково-популярних), виставок, в тому числі міжнародних, нарешті спроби розробки програми її популяризації на державному рівні говорять самі за себе.