Розкопки - це ж класно!!!

Кожного року я влітку їздила на море, а решту часу проводила в селі у бабусі, бо в місті літом, зазвичай, нічого робити: всі друзі і знайомі переважно у роз’їздах. Вдома ж розслабляється лише 10% українців. Для них це час, коли нікуди не треба поспішати, є нагода виспатись, подивитись передачу „Когда все дома” або щось типу того. Решта, як показали опитування, надають перевагу активному відпочинку, ”полюванню” за новими враженнями. Тому вони їдуть в Крим (26, 84%), Карпати(18,17%), на Чорне море(7,86%), Азовське море(5,24%), Єгипет (3,57%), Туреччину (4, 34%). Дехто ж, а це майже 13 %, відпочиває на дачі або в селі („так дешевше і не обмануть”).

Особисто я дуже люблю море, шум прибою, крик чайок, захід сонця і навіть шторм, коли на морі підіймаються високі хвилі і всією своєю вагою налягають на берег, ніби на картинах І. Айвазовського. Краса!

Але це літо виявилось особливим. І все завдяки моїм друзям, які переконали мене поїхати на Чигиринщину (с. Новоселиця) у складі археологічної експедиції („романтика”).Це було напочатку липня. Спершу я дещо завагалась, але потім погодилась і не помилилась. Так я відкрила для себе новий цей новий вид відпочинку. В кінці-кінців дійшла висновку, що розкопки – це класно. До того ж уже пообіцяла друзям, що поїдемо разом. Відступати було нікуди.

Археологічні розкопки – це 20 днів (в середньому, іноді - менше) у палатках, польова кухня, відсутність благ цивілізації і виснажлива праця з панку до вечора під палючим немилосердним сонцем. Але з іншого боку, це чудова можливість відчути себе дослідником, що вивчає історію рідної землі, розширити коло знайомств, знайти нових друзів і просто приємно провести час.

Контингент у нас зібрався строкатий. Були і студенти, і старшокласники (крім випускників), і просто зацікавлені люди з клубу „Скіфи” з КНЕУ. Професійних археологів серед нас було мало. Серед студентів переважали економісти. Істориків було лише четверо. У кожного була своя ціль: комусь хотілось просто ”відірватись” після сесії, „кльово” провести час, але більшість з нас цікавили самі розкопки, можливість побути археологом, покопатися у історії у прямому сенсі.

Мене ж цікавило і те, інше. Як і Олега з Києва. На моє запитання, що його найбільше цікавить у експедиції, він сказав: "Хочу знати, як і чим предки наші жили, що їли і де спали. Для нас важливо повернутися до своїх коренів обличчям. Історію нашу треба знати та вивчати." І я з ним згодна. До того ж , цікавитися розкопками мене зобов"язує і моя майбутня професія.

Дисципліна в таборі була, але не дуже сувора. У своїх діях ми були більш-менш вільні за умов дотримання правил ВТР:

1) добросовісно праця на розкопках (з 8 ранку до 2-ї дня; з невеличким перервами вкінці кожної години);

2) належне чергування на кухні ( це передбачало, що чергові мають розвести вогнище, приготувати сніданок, обід і вечерю і нагодувати всіх);

3) не приносити у табір алкоголь (цього правила було найважче дотриматись з нашим менталітетом);

4) не здіймати галасу зайвий раз (коротше, не робити шкоди).

Але в основному, ми цих правил дотримувалися. Бо не хотілось сердити Тетяну Миколаївну, керівника нашої групи: вона була дуже добра.

Підйом - о 7-й ранку. Я у перші дні вставала рано, десь о 6-й, іноді – разом з сонцем. Моя подруга ж спала міцно. Розбудити її могло лише калатання лопаткою по пустому відру. Але вкінці розкопок я встала під оте бамкання: важко було вставати, страшенно хотілося спати.

Після сніданку йшли на розкопки середньостогівської культури. Настрій у кожного – різний. Це було особливо помітно по тому, як хто працював на своєму. Але все-таки розкопки – це насамперед цікаво, тому доводилося долати свою лінь і працювати. іноді це було дуже нелегко. У кожній експедиції існує приз на краще знахідку дня. Було це і у нас, що додавало азарту: кожен хотів отримати цей приз. Для цього треба було попрацювати.

Чигиринщина загалом дуже багата на археологічні пам"ятки, починаючи ще з епохи палеоліту (2млн. - 10 тис. р. до н.е.) і аж до пізнього середньовіччя (XVII-XVIII ст.) У 1950р. О.І. Тереножкін відкрив Одне з найвідоміших на території поселення в урочищі Молюхів Бугор (с. Новоселиця), багате на пам"ятки неолітичної(VI-IV тис. до н.е.) та енеолічичної(IV-III тис. до н.е.) доби.Особливістю цього поселення середньостогівської культури (IV-III тис. до н.е.) э те, що воно існувало на кордоні з трипільською культурою (V-IIII тис. до н.е.), тобто на межі степу і лісостепу. Тетяна Миколаївна Нераденко, археолог з Черкас, завідувач зразкового музею "Туризм та краєзнавство" Центру туризму,краєзнавства, екскурсій та спорту учнівської області м. Черкаси, копає тут уже 15 років. За цей час було досліджено 600 м. кв. давнього поселення скотарів- середньостогівців, знайдено 5 поховань, безліч господарських ям, куди скидали битий посуд та кістки з"їдених тварин.

"Молюхів Бугор- це пам"ятка східноєвропейського масштабу різних історичних періодів - неоліту, енеоліту. Її значення для дослідження послідовності зміни історичних періодів на території України - величезне. Найцікавішим є те, що до нашого часу поселення дійшло у недоторканому вигляді. Це дає унікальну можливість прослідкувати зміну історичних періодів на території України, ліквідувати білі плями, по-новому поглянути на спірні питання походження українців." - наголошує Тетяна Миколаївна.

Мешканці Молюхового Бугра мали контакти з з усіма навколишніми племенами: західними землеробами, північними мисливцями і південними скотарями. Саме від трипільців середньостогівці Молюхового Бугра перейняли навички землеробства, однак основним їхнім заняттям залишалося мисливство.

Цього року копали рів, що служив водночас і господарською ямою. Було знайдено багато кераміки, кісток бика, свині, кози, вівці, коня, зубра, оленя, козулі, ведмедя, зайця. Таким чином я мала чудову нагоду подивитисяч, як жили наші далекі предки тисячі років тому.

Я дійшала висновку, що люди жили на території України з давніх-давен. Про це свідчили і кераміка, і знаряддя праці, і залишки жител, і поховання. Життя у них було нелегким і вимагало багато сили та сміливості. І мимоволі сповнюєшся гордості за своїх попередників, що жили у непростих умовах з безліччю небезпек.

Жоден день не минав без сюрпризів. Було таке, що доводилось у шістьох ночувати у 2-й палатці, бо палатку сусідів залило дощем; постійно точилися суперечки, хто чергуватиме на кухні; з Черкас передали штормове попередження, і ми ночували у селі, у людей, ходили у Суботів на Три Криниці, стрибали через купальське вогнище, теревенили про життя біля вогнища і багато чого іншого.

Ранок. Прокидаємось від того, що того що мокрий матрац. На годинник - 5-та ранку. Хочеться спати, але нема на чому. Наша палатка безнадійно прмокла. Тоді пішли зустрічати схід сонця. А красиво було: таке яскраве сяйво спершу, а потім з"являється диск сонця.

Не обійшлося і без крадіжок. Десь на третій день після приїду прокидаюсь від дивного шуму. Зирк на годинник - 3-я ночі. Вилізаю з палатки - дівчата з сусіднього табору хотіли тишкм-нишком "стирить" у нас лимонад і згущонку. Це у них не вийшло, бо галасу наробили багато: стали лаятись кому що нести, бо набрали багато, а воно важке. На тому й погоріли.

Десь на 5-й день приїхали веселі хлопці з Черкас. Попросились до нас у табір. Ми їх прийняли, але уже о 5-й наступного дня довелось попрощатися: вони у себе в палатці розпивали алкоголь, грали у карти, кричали, чим розбудили всіх інших. Ми їх провели на автобус, що о 5.45 ішов до Черкас і вони поїхали додому.

Люблю я сидіти біля вогнища і слухати гітару, але, на жаль, цього року гітари не було. То отак посидим, посидим трохи біля багаття і підем спати. Хоча бувало таке, що ходили цсім табором вночі до Тясмина купатись. Або шукали сузір"я на зоряному небі. Сірьожа, фізик з Черкас, був по цьому експертом. І так десь до 3-ї ночі. А вранці страшенно спати хотілось. А треба було на сніданок, а потім на розкоп іти. Тож висипались після обіду, коли сонце смажило немилосердно.

І ще добре, що в цьому році майже не було комарів. Мені розповідали, що у 2006 році всі ходили оббрискані і намазані кремами від комарів і весь час розчухували укуси до крові. Ці комахибули всюди і їх було дуже багато.Тож у цьому році мені пощастило. "Off" мені не знадобився.

Наприкінці уже і додому-то не дуже хотілось, незважаючи на відсутність благ цивілізації (митися доводилося у Тясмині).

А що дали ці розкопки? Не мало, бо:

1) познайомилася з чудовими людьми, справжніми ентузіастами своєї справи, з якими є про що поговорити, які люблять Україну і цікавляться її історією не на словах, а на ділі;

2) відчула себе частинкою України (може, відбулося енергетичне єднання);

3) ще раз переконалась, що у нас дуже цікава історія, її треба вивчати і знати ще з епохи палеоліту, неоліту;

4) мала нагоду милуватись красою рідної землі, спостерігати схід і захід сонця. Це переконало мене, що життя прекрасне, врятувало від затяжної депресії;

5) навчилась знаходити на зоряному небі знаки зодіаку ;

6) приємно провела час, відпочила, отримала море вражень;

7)оздоровилась в решті-решт.

Негатив був у тому, що не було тієї єдності, взаєморозуміння, на яку сподівалась. Але це вже інша тема.

Наступного року теж збираюсь поїхати на розкопки. Цього разу в Крим або в Тальянки.

Дівчина з Міста

ХайВей